У межах проєкту «Фронтера: Нові світи» вийшло десять відео для дітей про складні теми і явища світу довкола за мотивами сучасних україномовних художніх та нон-фікшн видань.

Серед проговорених тем – Голокост, радянське минуле, екосвідомий спосіб життя, Чорнобильська катастрофа, інклюзія. Реалізовували проєкт спільно з Українським інститутом книги та театром “ГаРмИдЕр”, – пише Конкурент.

Однією з тем відео було життя дітей з інвалідністю за мотивами казки Оксани Драчковської «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама», яка вийшла другом у дитячому арт-видавництві «Чорні вівці». Авторка виховує сина Назарка, який пересувається на візку. Одного разу вони прийшли до школи якраз на початку перерви. Діти-другокласники вибігли в коридор та побачили хлопчика. Вони не могли зрозуміти, що ж відбувається й чи дійсно це дитина.

«Власне тоді й зародилася ідея розповідати малюкам про інклюзію. Зараз в Україні ця тема не дуже поширена, адже багато років люди-візочники фактично ховалися по домівках або у спеціалізованих закладах. Й відбувалося це не через те, що вони не можуть жити повноцінно, а через відсутню інфраструктуру, яка б дозволила пересуватися по місту та вести активний спосіб життя. На жаль, ми не ще не переросли це радянське минуле. Якщо подивитися зараз на місто, то воно досі на 90 % недоступне», – розповідає авторка казки «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама» Оксана Драчковська.

До речі, і в її книзі звірі – це алегорія на людей, а мама зайчика ходить до лісової управи (міської ради), аби таки домогтися, щоб її зайчик-нестрибайчик міг пересуватися, адже для цього усього лиш необхідно поставити місток. Усі важливі навички дитини формуються змалечку, саме тоді й потрібно пояснювати, що люди бувають різні.

«Мене часто питають, як пояснити правила поведінки з хворою дитиною. По-перше, не вважати її недієздатною. Абсолютно нормально говорити з людиною на візку, запитувати в неї, що тебе цікавить, а не в того, хто поряд», – каже Оксана Драчковська.

Фото з Facebook-сторінки “Фронтери”

Вона додає, що й сама опановує «правила гарного тону». До прикладу, не так давно дізналася, що під час спілкування з візочником треба сісти біля нього. Якщо ж нема стільця – присісти, адже це вияв поваги. Це працює й для спільних світлин, аби усі були на одному рівні.

«На жаль, в нас поки немає освіти, як бути тактовним і допомагати людям з інвалідністю», – вважає вона.

Недостатньо й книг на цю тему, хоча вони почали з’являтися й користуються популярністю, а значить – потрібні.

Сама авторка спочатку планувала випустити методичку для вчителів та врешті обрала жанр казки – й не помилилася. Адже через таку історію набагато легше пояснити дитині складні речі.

Відео про цю та інші книги на складну тему можна подивитися на Youtube-каналі «Фронтера».

До слова, організатори наголошують, що з радістю нададуть їх вчителям, вихователям чи бібліотекарям для використання під час занять.