Все почалося 16 років тому, коли юний Сергій Рабченюк приїхав у Рівне. Молодий та амбіційний, він був твердо переконаний, що пов’яже своє життя з танцями. Так воно й сталося. Зараз Сергій не просто викладач на кафедрах хореографії РДГУ та НУВГП, хореограф компанії “ARTMODELS”, а з недавнього часу ще й керівник власної студії спортивно-бального танцю «S-Dance». Його вихованці займають призові місця на міжнародних та всеукраїнських конкурсах, а сам він не може прожити й дня без танців. Про відкриття власної справи, конкурси та переваги професії хореограф Сергій Рабченюк розповів спеціально для «СВОЇХ».
З чого почалося твоє захоплення танцями?
Я із родини військового. Ми певний час жили у Росії, де мій тато за контрактом проходив службу. І коли мені виповнилося 6 років, ми приїхали в Україну. Мій танцювальний шлях розпочався із татового колеги, мама якого набирала дітей у народний хореографічний колектив. Чесно кажучи, спочатку я не дуже хотів танцювати, але так пішло, що з того часу я у цій справі.
У Рівному тебе знають як тренера клубу спортивного танцю “Флеш”. А нещодавно ти у соцмережах подякував Роману Гриценюку та заявив про новий етап життя у власному танцювальному клубі “S-Dance”. Чому вирішив рухатися сам?
Це рішення було важливим, адже треба рухатися далі. Одночасно, було важко, тому що я дуже прив’язуюся до людей та обставин. Але все, що не робиться – робиться на краще. Відтак, зараз я вже є засновником танцювальної студії «S-Dance». А засновнику спортивного клубу “Флеш” Роману Гриценюку я щиро вдячний за навчання, досвід та професіоналізм. Це були насичені 16 років мого життя.
Чи не страшно було починати свою справу, залишивши роботу, на якій пропрацював аж 16 років?
Я розумію, що власна справа – це дуже багато ризиків. Але відкрити власну студію страшно не було. Страшно було залишити те, що було цих 16 років. А було багато цікавих емоційних моментів. Це дуже красиві спогади на все життя.
Знаю людей-танцюристів, які залишили тут все і поїхали танцювати на лайнери, адже це престижно. Чи була свого часу в тебе така думка?
Була. Але все це змінилося в один прекрасний момент, коли мене запросили викладати на кафедру хореографії в РДГУ. Я вирішив спробувати, а потім все якось затянулося і я залишився. Справа в тому, що танцювати на лайнерах – це дуже круто, ти отримуєш колосальні гроші. Цілком вистачить, щоб придбати квартиру та автомобіль, наприклад. Але це одна сторона медалі. А є інша – танцівник перестає бути молодим і автоматично більше там не потрібен. До прикладу, професійні артисти балету виходять на пенсію в 35 років. Рано чи пізно тобі треба буде зупинитися і десь осісти. У кращому випадку, ти повертаєшся у своє рідне місто і починаєш працювати. Але за ці 10 років, поки ти їздив на лайнері, виховалися і виросли нові хореографи. Вони вже починають працювати, створювати свої студії та колективи. А тебе за 10 років тепер вже ніхто не знає. Я вирішив залишитися на перспективу.
Який стиль танців тобі подобається найбільше?
Однозначно це спортивно-бальні танці. Це моя професія, моє життя. Кожна програма – і європейська, і латино-американська, – цікава та крута по-своєму. Я рахую, що діти і дорослі, які мають змогу, час, терпіння нехай займаються двома програмами якомога довше.
До європейської програми входять такі танці як повільний вальс, танго, віденський вальс, фокстрот і квікстеп. До латино-американської – ча-ча-ча, самба, румба, пасадобль та джайв. Мені потрібно було обрати одну, оскільки тягнути дві програми було дуже важко. Тому що все-таки це індивідуальні заняття з різними викладачами, костюми, вимоги. І я із своєю партнеркою на той час Іриною Семенчук перейшли на латино-американську програму.
Що найкраще у професії хореографа?
Я отримую колосальне задоволення від того, коли працюю з дітьми. Ці емоції навіть не передати словами, коли бачиш як горять їхні очі. Кожен тур, півфінал чи фінал я разом з ними нервуюся: «Пройшли чи ні?». З дорослими цікаво, але вони інші, і працюють по-іншому.
Ми були і на всеукраїнських, і на міжнародних змаганнях. Я завжди задоволений результатами своїх підопічних. Певна річ, кожна дитина не може отримати перше місце. Хтось сильніший в одній програмі, хтось – в іншій. Буває по-різному. Буває, зробив з дітьми все, підготував їх, і вони не зібрані. Це діти, і тут треба підлаштовуватись під них і говорити. Якщо потрібно – дати їм чарівного струсу та домовитися.
Нещодавно, 18 жовтня, ми були з Олександрою Курсик та Святославом Ковальчуком на змаганнях у Києві. Це були всеукраїнські змагання і перші за весь час карантину. Я дуже задоволений результатами цієї пари. Вони були першими в одній категорії та третіми – в іншій. Це дуже гарний рівень, зважаючи на те, що був карантин.
Як ти вважаєш, головне не перемога, а участь?
Я завжди кажу дітям, що вони мої чемпіони. І повторюю, що вони мають виходити на паркет як переможці. Їх мають боятися всі.
З ким мріяв би станцювати?
Мені дуже подобається чемпіонка світу Юлія Загоруйченко. Вона для мене просто нереальна танцівниця. Вона робить такі речі, що в мене інколи складається враження ніби у неї якісь моторчики в ногах. От з нею я мріяв би станцювати.
У тебе є якесь хобі?
Я дуже вдячний своїм батькам та долі, що все ж таки почав танцювати. Вдячний їм за те, що вони мене в свій час підтримали і ніколи в житті не ламали. Обравши шлях навчатися на хореографа, вони були поряд та допомогли мені. Та підтримують мене й надалі. Танці – не хобі, танці – це моє життя. Для одних хобі – це колекціонування марок чи листівок. Моє ж хобі – вивчення іноземної мови, зараз відкриваю для себе англійську.
Серце Сергія Рабченюка вільне?
Колись я був дуже відкритий у цих питаннях та розповідав про особисте, але зараз поставив для себе велику крапку.
Так або ні?
Табу (сміється – ред.) Особисте життя для того й особисте. Я вирішив, що “щастя потребує тиші”.
16 років позаду. Які плани на наступні 16?
Розвиватися, виховати майбутніх чемпіонів світу та бути взірцем для своїх дітей.
Продовжи речення:
Для мене танець це… життя.
Мій ранок починається з… смартфона.
Вільний час я проводжу… в тиші.
Мене надихають танцювати… емоції.
Студія спортивно-бального танцю «S-Dance» це… сім’я.
Що порадиш СВОЇм читачам?
Залишайтеся вірними своїй справі та любіть те, що робите.
