Так сталося, що у 2020 виникла гостра необхідність у дистанційній освіті. До цього не був готовий ніхто: ні дитячі садочки, ні школи, ні університети. І якщо останні після декількох консультацій з програмістами та освітянами знайшли для себе масу оптимальних варіантів –  Google Meet, Classroom, Zoom і тд., то з першокласниками так не вийшло. Дітям, які щойно перейшли у зовсім нове для себе середовище, буде досить важко пояснити онлайн всі тонкощі навчання у школі – починаючи від поведінки на уроці і закінчуючи спілкуванням з однолітками.

Всі діти різні

Не для всіх учнів дистанційне навчання погане. Психолог, засновниця Платформи профорієнтації “Потенціал”, голова ГО “Психологи без кордонів” Віталіна Устенко розповідає, що в  кожному окремому випадку вплив на дитину може бути різним: «Для одних дітей дистанційна освіта – це можливість займатись навчанням, не відволікаючись на однокласників, їм комфортніше вивчати матеріал наодинці. Для інших – це важкий виклик; домашня атмосфера заважає їм зосереджуватись».

 «У частини учнів просто немає технічних засобів для ефективного навчання», – додає пані Віталіна. За даними центру «Освіт Аналітика», найпопулярнішими в Україні є програми Moodle та Google Classroom. Деякі заклади використовують WebTutor, iSpring, Collaborator, SAP LSO, Edmodo, Мій клас та ClassDojo.

Для ефективного використання цих технологій всі без винятку учні та вчителі мають мати девайс з хорошою швидкістю Інтернету. Якщо ж ця умова не буде виконана – частина школярів не зможе отримувати такі ж знання, як і під час звичного офлайн навчання.

«Вчителі й учні виявилися не готові до дистанційного навчання. Це стосується зокрема технічних можливостей. Також далеко не всі вчителі та діти мали навички роботи в Zoom чи Skype», – розповідає незалежний експерт Олександр Хмелевський.

Загроза комунікації

Проте як для тих, кому навчання дається легше вдома, так і для інших, дистанційна освіта створює загрозу ще більшої прив’язки до псевдокомунікації – тобто не живого, а електронного спілкування.

«Під час міжособистісної взаємодії ми звертаємо увагу не лише на те, що говорить наш співрозмовник, а мимоволі бачимо як він рухається, наскільки вільно почуває себе у нашій компанії, як його тіло реагує на наші слова. Під час онлайну спілкування не може бути повноцінним. Дитина не вчиться зчитувати різний спектр емоцій та поведінки у його комплексній формі, та не відпрацьовує свою емоційну та поведінкову палітру», – розповідає психолог, засновниця Платформи профорієнтації “Потенціал”, голова ГО “Психологи без кордонів” Віталіна Устенко.

Варто зауважити, що молодшим школярам дуже важко довго всидіти на місці та концентрувати погляд на одній точці, тому їхнє спілкування з однолітками просто не може бути повноцінним. Взаємодія між учнями це не приємний додаток до навчання, а важлива частина освітнього процесу і розвитку кожної дитини як особистості.

«Дистанційне навчання обмежило контакти учнів з своїми однолітками. Діти після карантину значно менше виходять на вулицю та зустрічаються із друзями. Їхнє життя перемістилося в інтернет. Більшість свого часу вони проводять із гаджетами. Боюся, що такі зміни вже незворотні», – переконує незалежний експерт Олександр Хмелевський.

Здоров’я школярів

На дистанційне навчання можна двозначно дивитись з багатьох ракурсів, окрім здоров’я. Згідно з опитуванням у сомережах, проблеми з’явились у 39% учнів. Дитячий організм надто слабкий для того, щоб витерпіти таке навантаження на зір, спину та загальний стан організму. Шести- і семирічним дітям лікарі радять перебувати за екранами до 20-25 хвилин на добу, тобто трішки менше, ніж один урок за системою Нової української школи.

Після уроків дитина має займатись вже самостійно. Та саморозвиток у реаліях дистанційного навчання якщо має широку базу матеріалів в Інтернеті, то губить з іншої сторони – здоров’я.

«Навіть, якщо ми уявимо ідеальну ситуацію, та школяр під час заняття  не буде відволікатись на додаткові програми, пошуки в інтернеті тощо, то весь час він буде за екраном, що негативно впливає на здоров’я, призводить до перенасичення та негативно впливає на зір. Отже, читання додаткової літератури в інтернеті навряд чи буде гарною ідеєю для саморозвитку», – переконує психолог, засновниця Платформи профорієнтації “Потенціал”, голова ГО “Психологи без кордонів” Віталіна Устенко.

Повноцінний контроль – неможливий

Дистанційне навчання краще ніж відсутність навчання взагалі – вважає незалежний експерт Олександр Хмелевський.

«Його якість набагато нижча ніж навчання в школі. Знижується контроль з боку вчителів за учнями. В Zoom учень є, але вчителя не слухає, а грається в ігри. Контрольні та тести також можна списувати, вчитель все одно не бачить. Іноді тести за учнів пишуть батьки чи друзі. Дистанційно можуть навчатися відповідальні учні, ті хто ставиться до навчання легковажно, буде байдикувати», – розповідає пан Олександр.

Проблема контролю гостро постала не лише для першокласників, а й для учнів старших класів. Проте, якщо для останніх існують методи контролю – оцінки, самостійні та контрольні роботи, то українські діти в першому класі лише починають пізнавати шкільне життя. Вони не мають оцінювання та домашніх завдань, уроки проходять у формі гри. Комунікація між учнями, яка мала б виникнути за перший рік навчання, порушується. Адже вчитель не зможе перевірити наскільки уважно кожна дитина слухає та запам’ятовує матеріал.

Необхідно ретельно підійти до навчання першокласників. Діти в цьому віці потребують уваги, тому і батьки, і вчителі повинні займатись з дитиною. Оскільки дистанційне навчання передбачає постійний контакт з екранами, робити з учнями зарядку, вправи в групах та слідкувати за успіхами і запитаннями впродовж всього навчального дня. Діти повинні зрозуміти, що школа – це круто і весело.