Так було завжди. Якщо у понеділок, вранці, їхати з Рівного до Корця – то маршрутка завжди буде переповнена. Більшість пасажирів їдуть до Корецької обласної фізіотерапевтичної лікарні.

Поряд зі мною сів інтелігентний російськомовний пасажир. Трохи знітившись, запитав:

– Вибачте, скажіть скільки кілометрів до Корця?

– Десь біля сімдесяти. А ви не місцевий? Мабуть, їдете в лікарню? Вона в нас знана, за спасінням сюди їдуть люди зі всієї України і за кордону, тут уміють лікувати…

– Я чув про неї, але їду не в лікарню. Я – із Сум, багато читав і чув про цей край. А тепер вирішив приїхати і познайомитись з історією. Був проїздом у Києві, зайшов у міністерство, і там мені порадили, що серед райцентрів України, чи не найцікавішим в історичному плані є Корецький район на Рівненщині.

– Правильно порадили, – кажу я. – Корець – невелике містечко, але вабить до себе культурою і історією. На вулицях ви побачите великий потік туристів і поломників. Прямують люди хто-куди: в Свято-Троїцький жіночий монастир, в історичний музей, а хто – у відому на весь світ – радонову водолікарню. В районі була нагальна потреба створити Туристично-Інформаційний Центр. Облаштували приміщення, створили зразкову навчально-матеріальну базу, забезпечили сучасною комп’ютерною технікою. За роки свого існування, центр відвідали тисячі туристів не лише з України. Були тут туристи з Польщі, Нідерланд, Південної Кореї, Султанат Оману і багато інших.

На Кореччині багато архітектурних пам’яток: Замкова фортеця (XIV ст.), до речі – єдина в Україні, палаци графів Стецьких, що у с. Великі Межирічі, палаци графів Горчицьких, Чарторийських. Головною духовною окрасою міста є Свято-Троїцький жіночий монастир, збудований на початку XVII ст.

Та не лише архітектурою є приваблива Кореччина, а й прекрасною природою. Район багатий на поклади різної глини, залізної руди, про яку згадується в повісті «Слово о полку Ігоревім». Звичайно, немає ціни цілющій, лікувальній радоновій воді.

– Розкажіть мені про Корець детальніше, так, як вас навчили в туристичному центрі, – попрохав пасажир.

– Із задоволенням. Слухайте. Сьогодні райцентр Корець тим і відомий, що у ньому є водолікарня і жіночий монастир. Колись тут була єдина в Україні фабрика пластмасових виробів. Уся продукція вироблялася із полістиролу, був великий цукровий завод, заготконтора, побудували, навіть, новий міжколгоспний санаторій… На жаль, усього того уже немає. У центрі Корця є пам’ятник Т.Г.Шевченку. Здаля він нагадує Леніна. Захочете розгледіти – то підійдіть ближче і побачите, що лише голова у пам’ятника Шевченкова, а усе інше – ленінське. Через незвичний вигляд, ходить по Корцю легенда, що пам’ятник архітектор зводив за радянських часів, у 1964 році. У нього ніби був такий авторський задум: надати постаті Шевченка ленінських рис. Через те і приєднав голову Шевченка до тулуба Леніна.

Файл:Пам'ятник Т.Г.Шевченку (Ковель), 02.jpg — Вікіпедія
Пам’ятник Тарасу Шевченку

А ще – у Корці є музей, велика бібліотека, футбольний клуб «Радон», спортивний клуб – Атлант, який прославляє область на Всеукраїнських чемпіонатах з карате.

– Пройдіться, – кажу сумчанину, – цим маленьким містом і ви побачите златоглаві куполи десяти церков. Корець часто називають – «Християнською Меккою». Це теж унікальний знак, адже стільки храмів немає навіть в обласних центрах України.

Година минула швидко і ми, навіть, не помітили, як приїхали в Корець. Пасажиру розповіла, як дістатися від автобусної станції до центру міста. У Корці йому точно є на що подивитися!

Авторський блог ГУСАРУК Н. І.