Прогулюючись спальними районами рідного міста, ми часто задумуємося: чому тут все побудовано саме так? Архітектура, що оточує нас повсюди, здатна викликати дуже різноманітний спектр емоцій. Архітектор – це художник, полотном для якого є наша планета. Це давня професія, що видозмінювалась у відповідності до вимог часу, адже в кожну епоху люди по-різному бачили ідеал організації простору, у цьому також переконаний Назар Занюк.

Сьогодні журналіст видання «СВОЇ» поспілкувався із рівненським архітектором Назарієм Занюком, який поділився своїм досвідом, враженнями та естетикою обраної професії. Нині хлопець працює у Польщі, там він і заснував Zaniuk Studio. Про це та більше – у нашому матеріалі.

«Мене не покидало всепоглинаюче бажання стати не просто частиною картини, а бути її творцем. Я хотів створити свій світ, зі своїми правилами і законами».

Як і коли розпочалася твоя кар‘єра ахітектора? Хто ти за фахом і як виникла така ідея?

–  Я з дитинства знав, ким хочу бути. Мій батько був тим, хто змусив мене закохатися в архітектуру і наповнив мене розумінням того, що це таке, і з чим це їдять. Так як він займався будівництвом, я опанував практично все, що знає тато. Коли однолітки грали в футбол, я мішав цемент, фарбував, різав болгаркою, утеплював дах і под. Звичайно, надалі це сформувало мій пріоритет в університеті, а головне – у житті, бо я був обізнаний не тільки теорією, а й практикою. Паралельно навчався у художній школі (6 років), де здобув всі необхідні базові навички, і, коли прийшов час, університет дав мені зрозуміти, що архітектура – це те, що надихає мене.

Я здобув диплом бакалавра за спеціальністю архітектура. Вигравши Всеукраїнський конкурс дипломних робіт, я відчув, що потребую більшого простору для творчості, знань та можливостей. Саме тому вирішив підкоряти Європу. Обрав місто Щецин у Польщі, де продовжив навчання за тією ж спеціальністю, тільки здобував рівень магістра. Я можу про цей період говорити дуже довго, і нам потрібне буде ще одне інтерв‘ю, але спробую вмістити два роки в декілька слів: приїхав, навчався, виграв безліч європейських конкурсів, публікував роботи в європейських архітектурних журналах, був номінований спілками архітекторів, і ще якимись абревіатурами, про які навіть не знаю(сміється – авт.), тиснув руку меру міста, брав участь у Світовому конкурсі, закінчив на «відмінно» навчання і перегорнув сторінку. Я зрозумів, що маю рухатись далі, і переїхав до культурного серця Європи – Вроцлава.

Ти зараз проживаєш у Вроцлаві. Як оцінюєш місцеву архітектуру?

– Вроцлав – це місто, де гармонійно поєднана стара і сучасна архітектура. Я люблю прогулюватися старенькими вуличками з чашечкою кави і розглядати деталі будівель, і запитувати себе: «Чому саме так архітектор запроектував, що могло його до цього спонукати?». Так і сучасна архітектура не залишає байдужим: нові рішення, погляди, можливості будівництва. Особливо я люблю деталі. Вимальовуючи основний сценарій автора, вони відповідають на усі запитання. Це як фільм, де весь сюжет починає бути зрозумілим під кінець.

Наскільки мені відомо, ти родом з Рівного. Яким бачиш ідеальне Рівне з архітектурної точки зору? Що змінив би?

1. Подорожі Європою дали мені розуміння, якою може бути архітектура, як можна виходити за рамки конструкцій та архітектурних рішень. Коли цілі райони в одному стилі. Реклама та вивіски на будівлях у злагоджених кольорах, відсутні хаотичні різнокольорові плями. Хіба можна робити красиво? Виявляється, що так! Коли в людей, які примають рішення, який вигляд матиме обличчя міста відсутнє «мені так хочеться, а значить так буде», всі кроки контролюються, аби не порушити гармонію міста.
2. Рекреації. Ще більше рекреацій і реінкарнація всіх зелених зон. Як на мене, потрібні місця для відпочинку, кінотеатри під відкритим небом, вечірки, велодоріжки і спортивні майданчики.
3. Останнє у списку, але не за значенням – давати творчий простір молодим архітекторам, котрі хочуть змінити наше місто на краще. Шкода, що зараз їх повністю блокують «мастодонти».

Який дизайн ніколи не зробиш? У тебе є власні табу?

– Дизайн без душі. Кожен проєкт – це частинка мене, а тому кожна стіна повинна бути ідеальною, як окремий об’єкт, так і в цілісності з іншими стінами. Щодо табу, то звичайно, що вони є! Я не прихильник шаблонності та стереотипів. Пошук нестандартного рішення – це моє. Ванна посеред спальні? Легко!

Яким був твій найоригінальніший проєкт?

 – Це був проєкт для американського конкурсу «Evolo skyscraper» (завдання було створити концепт футуристичного хмарочоса для поліпшення екології планети). А згодом – це переросло в дипломний проєкт під час закінчення навчання на магістратурі. B-Hive Tower – або Нано-вулик, це якщо перекласти.
Отже, про сам проєкт:
Давня індійська мудрість говорить: «Природа- це не те, що ми успадковуємо від наших предків, а те, що ми запозичуємо у наших нащадків». Глобальними проблемами людства є: виснаження природних ресурсів, забезпечення достатньої кількості продовольства і демографічні потоки. Всі вони ведуть до екологічних і біосферних проблем. Зникають сотні тварин, птахів і риб, і зокрема, бджіл.

Проєкт «B-Hive tower» – це штучний центр робобджіл,які виконують ті ж функції, що і звичайні бджоли. Це комплекс із власними вченими, співробітниками, що відповідають за створення, обслуговування та програмування комп’ютерної безпеки, а також поширення nanobees по всьому світу. Будівля містить зони науково-дослідної діяльності, активного і пасивного відпочинку персоналу. Хмарочос піклується про наше життя. Архітектурний проєкт можна адаптувати до промислової труби неефективного заводу в кожній країні  світу. Це дасть йому нове життя і забезпечить контроль над однією з екологічних проблем. Ціль проекту – зберегти біосферу планети для майбутніх поколінь, адже Земля тільки одна!

На реалізацію якого проєкту пішло найбільше твоїх зусиль?

– Це і був проєкт, котрий я щойно описав. Саме на його створення я витратив найбільше своїх зусиль. Я, до речі, розробив і саму концепцію нано-бджіл.

Опиши свого ідеального замовника. Яким він повинен бути?

– Напевно відображення мене, з тією ж філософією та ідеологією. Я б хотів, щоб він довіряв мені та був відкритим до експериментів.

Наскільки мені відомо, зараз ти працюєш над особистим творчим простором. Розкажи, будь-ласка, детальніше про нього.

Ти можеш зробити чай, взяти ковдру та влаштуватись зручніше. Я хочу розповісти про внутрішній тремор, або як я створив власний простір.

Робота над цікавими проєктами – це цілий ритуал. Мій пензлик – це комп’ютерна миша, а полотно – монітор, на якому відображається душа. Щоразу це щось нове, але таке близьке і по-особливому дороге. Я зрозумів, що це і є моє життя. Мої думки про естетику і витонченість. Вони бадьорять, як міцний сон, і наповнюють натхненням і таким почуттям безмірної радості, як нова іграшка в дитинстві.

Архітектурна візуалізація – це і є той емоційний тремор, який я відчуваю у своїх проектах. Але на цьому я не зупинився, і вирішив створити власну студію. Мене не покидало всепоглинаюче бажання стати не просто частиною картини, а бути її творцем. Бажання створити власний світ, у котрому діятимуть мої правила та закони, буквально виштовхнуло мене на лінію. Я зробив перший крок. Мій світ починає свій шлях з гаража, але одного разу він стане безмежним простором творчості.
Ось так нещодавно мною була створена Zaniuk Studio.

Продовж думку:

архітектурна візуалізація для мене – це… і є той емоційний тремор, який я відчуваю у своїх проектах.

робочий день архітектора починається з … не знаю, я в зав‘язці з цим ділом… але можливо колись зірвуся і мене понесе (сміється – авт.).

якби я не міг займатись архітектурою, то … був би пластичним хірургом і змінював би життя людей, я фанат естетики.

Що побажаєш СВОЇМ читачам?

– Робити добро та не боятися змін, звичайно, буде тяжко, стресово, трішки менше часу на сон, але мало хто стає успішним, при цьому не ризикуючи.

Спілкувався Володимир ІВАСЮК

Фото з особистого архіву Назарія ЗАНЮКА