У залі звучить Штраус, чути стук підборів. Віденський бал у «Острозькій академії» це далеко не черговий захід університету, адже ось уже 14 рік поспіль до бальної зали поспішають дівчата та юнаки, щоб покружляти у вирі танцю. Бал в Острозі став першим в Україні, а згодом цю тенденцію підхопили у Києві, Рівному та інших містах.

Ідея створення

Віденський бал проводять в тиждень факультету романо-германських мов, тому Світлана Володимирівна Новоселецька, яка на той момент була деканом факультету, розповідає, що така ідея виникла дуже спонтанно.

«Є свої традиційні  заходи, які ми проводимо кожного року. Але тоді так мені якось захотілось чи я десь щось побачила. Взагалі, вальс – це так прекрасно. І кажу: «Діма, а давайте проведемо в рамках тижня факультету отакий Віденський бал. Назвемо його «Острозький бал»». Я не думала, що Діма підхопить цю ідею. І вони зразу так обміркували, як ми його збираємося проводити щоб це було на вищому рівні».

Діана Олійник, яка організовувала Віденський бал у 2018 і 2019 роках розповідає, що це була одна з найважливіших подій року.

«Весь Острог знав, що в Острозькій академії проводять бал. Це була подія. Було до 120 пар і через це виникла ідея це все робити поетапно. Ідея полягала в тому, що через велику кількість людей розділили на етапи, під час яких танцювала певна кількість пар. Для цього використовували стрічки різного кольору».

Підготовка гостей до балу

В цей вечір кожен учасник дійства перестає бути студентом, викладачем чи жителем Острога. Він стає частиною видовища, яке ще 200 років тому у Відні обожнював імператор Франц-Йосиф, а зараз любить студентка-журналістка Оля. Вона переконує, чутки про бал поширюються ще до того, як студенти вступають в університет.

«Моя історія відвідування балу почалася ще до того, як я вступила. У мене є багато знайомих в академії і одним із таких є Влад. Він свою дівчину, мою подругу, запросив на цей бал. Вони туди ходили вже декілька років поспіль. І судячи по її розповідях , як це класно та  атмосферно, я ще тоді загорілась цим бажанням. Ну і коли я сюди (в Острог – ред.) приїхала то це було першим маст-хевом, що я повинна зробити – це сходити на бал».

Згідно всім традиціям, на танцювальному вечорі існує дрес-код. Для дівчат — це вечірня сукня, для кавалерів — фрак або костюм.

«День балу це було щось мегаважливе. Ми з моїми подругами зібралися у мене в квартирі: робили зачіски, макіяж. Ніхто не міг заходити з  хлопців тому, що тут панувала жіноча атмосфера – лак, плойка і т.д. Але тим не менш коли ми вже на підборах, у довгих сукнях, із зачісками, макіяжем ішли по цій бруківці , складалося враження ніби я іду по червоній доріжці на якийсь бал. Саме в такі моменти ти відчуваєш себе особливою, я думаю, що для цього Віденський бал і створений», – розповідає Оля.

Що відбувається на балу

На балу існують господарі – вони розпочинають танцювати та уважно слідкують за парами.

«Господарі балу визначаються дуже легко– це люди, які вміють  танцювати. Скільки я пам’ятаю, 4 роки поспіль це були одні і ті самі господарі балу – Діма Басок і Інна Шаталова. Вони завжди відкривають бал. Це зазвичай віденський вальс, і вже потім вони заохочують пари приєднатися до них і потанцювати», – розповідає організаторка Діана Олійник.

Дмитро Басок, про якого розповідає Діана, дійсно відчував себе господарем всі 4 роки. Адже розумів, що на ньому буде вся увага і що він має трохи відмінні права від тих, хто був в якості гостей.

“Оскільки ви танцюєте перший танець то ви і задаєте тон на всі наступні годину-дві. Ще був такий цікавий момент, коли я відчув, що я таки господар, коли підійшов до Сергія Дороша і попросив руку його партнерки аби потанцювати з нею. Це теж входило в наші обов’язки господарів балу. Сергій дещо вагався, але так як я був господарем балу, то все таки погодився.  Ми провальсували декілька кіл і я чемно повернув партнерку Сергію. Моя роль як господаря це насамперед привітання гостей, це перший танець та подальші впевнені рухи по колу, як приклад того, що треба танцювати, а не сидіти на місці”.

Господарка балу

Господарі мають особливі привілеї – саме вони обирають найкращу пару вечора.

«Вони вибирають короля і королеву балу. Це пара, яка найкраще танцювала і ніколи не пропускала свій шанс потанцювати, гармонійно дивилася серед інших пар. Господарі їм дарують символічні подарунки», – розповідає Діана Олійник.

Діана розповідає, що досить часто буває так, що дівчина і хотіла б сходити на бал, та не має пари. На такий випадок на Віденському балу є спеціальні пропозиції.

«Ви просто зв’язуєтесь з організатором балу і ми вам шукаємо ліцеїста під всі категорії, які ви хочете. Здебільшого це ліцеїсти, які вміють танцювати. Два роки тому я не втілювала цю ідею, а вже того року в нас було 5 пар з ліцеїстами. Вони завжди приходять в формі своїй і це дуже гарно».

Надихає бал не лише тих, хто на ньому танцює, а й тих, хто «за кулісами» робив все для того, щоб гостей вечора нічого не відволікало. У цьому беруть участь і оркестр Рівненської філармонії, і КМЦ, і Будинок культури, і навіть військовий ліцей Острога.

«Ми завжди купуємо фрукти, різні солодощі, для того, щоб люди могли в перервах між танцями і підкріпитися, і не втрачати сили для танців. Також між танцями  два-три рази є творчі номери. Деякі студенти на них навіть співали акапельно», -розповідає організаторка Віденського балу Діана Олійник.

Чи вартий бал витраченого часу

Студенти університету розповідають, що вражень після вечора залишається багато. Оля запевняє, що подія точно запам’ятається на, щонайменше, десяток років.

«У самій по собі залі Острозької Академії панує якась певна атмосфера. Розписані стіни, паркет – все ніби як створене для Віденського балу. І коли там ще одночасно з цим є живий оркестр, хтось грає на фортепіано, виступають якісь люди, ви танцюєте. Ваша черга закінчується –  сідаєте перепочити. Здається, перепочили, проте недостатньо, адже прийшла знову ваша черга і ви знову ідете танцювати, – ділиться враженнями студентка Оля. – Кружляєте, кружляєте, а потім в один момент чуєте: «Наш бал закінчений». І ти розумієш, що тебе перервали не на тій ноті, коли тобі вже набридло, а коли ти хотів би ще. І от це таке приємне бажання, яке залишається, воно, напевно, спонукає до того, щоб я хотіла відвідати це ще раз».

Дмитро Басок переконує, що хвилювання буде присутнім завжди.

 «Був такий момент коли ми вальсували з Інгою: в мене просто від того, наскільки це було чутливо та прекрасно мурашки ішли шкірою. І навіть зараз, коли говорю, просто мурашки по шкірі, бо це дуже надзвичайне відчуття, коли ти вальсуєш і  відчуваєш себе так незвично в цьому світі».

Розвиток культури не стоїть на місці, люди почали бачити цікаве в нестандартних і часом досить дивних речах. Бали, як не дивно, в цей перелік не входять. Люди вважають їх занадто серйозними, а часом, навпаки, певною мірою, інфантильними, адже вважають це «екранізацією казки про Попелюшку в реальності». Проте, як показує практика, саме події, які викликали багато емоцій, здатні закарбовуватися в пам’яті найдовше.

«Я не думаю, що у мене в житті буде ще 100500 можливостей десь в вечірньому платті, з зачіскою потанцювати десь вальс в красивій залі. Ну не буде в мене такого. Наше життя занадто буденне та сіре. І Віденський бал, це та яскрава подія, яку ви будете згадувати. Тому він є ще актуальним, хай він і прийшов до нас з якогось там століття. Це просто потрібно відчути», – переконує Оля.

Незважаючи на все, Дмитро Басок повертався до бального залу 4 роки поспіль.

«Я не міг пояснити чому я туди повертаюсь. Після такого ти відчуваєш приємну втому і відчуваєш певне естетичне і, я б навіть сказав, фізичне задоволення від події. Це частина прекрасної історії, яка була колись і хочеться, щоб відбувалась й надалі. Хоча бали й не притаманні українській культурі. Чому б не насолоджуватися тим, що нам дає цей світ і в чому ми можемо просто кайфувати».

 

Автори: Ольга Добреля, Оксана Зайчук, Тетяна Стельмах, Дар’я Маляр