Вона голова Рівненської обласної національної спілки письменників України, краєзнавець, журналіст та мама трьох дітей. Її книги ніколи не залежуються на полицях  крамниць, адже творчість Ірини Баковецької-Рачковської  вважається новим поглядом в сучасній українській літературі. Як талановитій авторці вдається поєднувати насичений творчий напрям із спокійними сімейними буднями,  дізнайтесь вже за мить.

Коли вперше відчули хист до написання книг?

– Усі ми в юному віці про щось пишемо, так звана проба пера. І в мене це дуже рано розпочалось, вже у 4 класі були якісь доробки та навіть  вірші. І якщо мої однолітні писали на якусь любовну тематику, то в мене була соціальна, філософська,  про вбивство тварин і про людське життя-буття. Завдяки  підтримці хороших людей  Анатолія Криловця, який став моїм «хресним батьком» в літературі, мої юнацькі амбіції  переросли в справжню літературну формулу. Сьогодні, я вдячна багатьом людям за те, що помітили мій талант, оцінили високо і допомогли влитися в літературне життя спочатку Рівненщини, а потім вже й України.

«…цю книгу я писала 33 роки!»

 Одна із найвідоміших Ваших книг детективний роман з елементами психології –  «Пластилін». Скільки часу знадобилось аби написати цей матеріал?

 – Я завжди жартома кажу, що цю книгу я писала 33 роки. Тому що там дуже багато різних історій, почуттів, відчуттів, образів із самого дитинства і завершуючи сьогоднішніми такими моментами людських взаємовідносин.Вона на соціальну тематику, де ключовим моментом є тема інтерсексуальної людини, її місце у суспільстві, ідеологічної і соціальної особистості. Я дуже вдячна за підтримку мого видання редактору книги і моєму хорошому другу Сергію Гандзюку, близькій людині Андрію Кокотюсі, який писав післямову до цієї книги та іншим. Загалом про неї чимало відгуків, як позитивних, так і негативним. Багато хто каже, що це новий погляд в сучасній українській літературі. Інші стверджують, що це неприпустимі тематики, тому що книга має нести: добре, вічне, мудре. Ну здебільшого ці слова належать читачам класичної літератури, але зрештою будь-який відгук про книгу це теж реклама. Ця книга перша в напрямку прози і мені, як дебютанту-прозаїку, кожна думка та відгук цікавий. Звичайно  це дає натхнення на подальші самопошуки. Взагалі в творчому доробку 7 книг, 5 з яких поетична тематика, одна краєзнавча і детектив.

Як сприймаєте критику?

– Я дуже люблю різнобічне ставлення до своєї творчості, мені до цього не звикати. Взагалі моя творчість інакша, вона вирізняється серед класичного літературного середовища і тому я вважаю кожну критику, як  іншою формою звернення уваги  до своєї творчості. І не як негативне чи відразливе ставлення, а навпаки. Це просто інша форма привернення уваги.

«…Я  ходила з такою нетрадиційною для жінки зачіскою…»

У 2016 році мене обрали головою національної спілки письменників України в Рівненській області. Дуже багато мене підтримало молоді, якої тоді в спілці не так багато було. До того ж, більшість з них  підтягнуто до літературного процесу з моєї ініціативи, я шукала людей з креативним баченням. Я тоді ходила з такою нетрадиційною для жінки зачіскою, трохи «бритою» з ірокезом. Серед моїх неприхильників, побутувала стереотипна думка  – « Що може зробити людина з таким виглядом?». Але насправді зараз ці люди активно беруть участь у заходах, які я ініціювала  – Всеукраїнські, Міжрегіональні. Беруть участь у програмі книговидання, яка функціонує в нашій Рівненській області. Є лауреатами літературних премій, знову ж таки за моєї підтримки. Ми з ними спілкуємось, товаришуємо  і перебуваючи під впливом своїх  цінностей та бачень є колегами по перу.

Як виник Ваш образ?

Я дуже щиро вдячна своєму чоловіку Ярославу Рачковському, який фактично допоміг створенню проекту «Баковецька» (сміється – ред.). З творчістю дуже мені допомагає, навіть з написанням  «Пластиліну». Там вкладено безліч  його думок. Безпосередньо мій образ це справа його рук. І підтримка, домашня велика підтримка, сприянням мого чоловіка у всіх творчих задумах, надають мені сил. Ну він теж  творча особистість – художник, ілюстратор та  перукар.  У його дуже креативне творче бачення відносно  і моєї  діяльності,  і нашої сімейної.

У минулому році Ви отримали премію Уласа Самчука. Поділіться враженнями.

– Дуже цінна така відзнака. Адже Улас Самчук вже рік після того, коли я глибше занурилась в його творчість,  став моєю стигмою. Тому що я ініціювала відновлення вивчення його творчості в шкільній програмі. І звичайно цілий рік побивань. Наразі ми боремось за те, аби його  повернули у вивчення. Книга за яку я отримала лауреата, це знову ж таки «Пластилін». Ідея популяризація Уласа Самчука – це власне один із моїх напрямків сьогоднішньої творчої діяльності.

 «…ми вирішили ініціювати звернення про  включення Самчука в шкільну  програму!»

Минулого року, 20 лютого, під час відзначення річниці від дня народження Уласа Самчука, у нас була в гостях (у Рівному) Ольга Яснюк (голова Волинської письменницької організації). Тоді ми вирішили ініціювати звернення про  включення Самчука в шкільну  програму. Спільно написали лист і почалося. На той час, ми  були впевнені, що за місяць-другий впораємось, але насправді це камінь спотикання.  Чомусь так сталося, що це наразі проблема.  Згодом це перетворилось на діло принципу і вже ми мусимо довести справу до кінця, дійти до стіни. Натомість,  як дійдемо, то будемо стукати лобом, кулаками. Адже це варто того аби війти в історію нашого майбутнього. Історію не просто української літератури, але й загальну, нашої держави.

Як відомо, Вашим творчим слідом нині крокує старша донька Іринка. Нині її називають наймолодшою письменницею Рівненщини. Чи стало у свій час, таке захоплення доньки несподіванкою?

– Діти, завжди хочуть бачити своїх батьків успішними. І можливо інші мають якийсь бізнес, кар’єри, а мої троє дітей тішаться тим, що мама письменниця. Тому мабуть такий досвід став прикладом для страшної доньки  Іринки, яка минулого року визнана наймолодшою авторкою на Рівненщині. «Казки на шафі» це її  дебютний доробок. А це надихає і мене,  і чоловіка. Тому що, дійсно нам важливо говорити про мистецтво, культуру, літературу, взагалі існування такого культурного простору  – ідеологічного. І намагаємось всі ці цінності  втілити у світоглядній системі своїх дітей.

Питання-відповідь:

Чим надихаєтесь?

– Спілкуванням, проте письменники не тільки надихаються, а швидше переймаються.

Яку погану звичку Ви маєте?

– Їх багато – запитайте у моїх недоброзичливців)))

Що б хотіли побажати нашим читачам?

Бажаю творчого підходу до життя! Ніколи не зраджуйте своєму стереотипу і способу перебування у цьому світі, щоденно підраховуйте заздрісників – це шкала оцінювання вашої неповторності!