Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» на початку жовтня став відомим на всю Україну. Низка схвальних відгуків на луцьку літературну подію року привернула загальну увагу до невеликого українського обласного центру. Тут вже більше 6 років працює культурна організація «Мистецьке об’єднання «стендаЛь», які за час своєї роботи міцно утвердили Луцьк на літературній мапі України.

Проект «стендаЛь» розпочався на студентських лавах Факультету філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки, і зі звичайного студентського дозвілля переріс у масштабну ініціативу, без якої сьогодні важко уявити Луцьк.

Тоді троє дівчат – Елла Яцута, Іванна Антонюк та Тетяна Бондарук – організовували затишні літературні зустрічі. Сьогодні ціла потужна команда працює над великим літфестивалем, куди з’їжджаються топові українські та закордонні письменники.

Про те, як нині працює креативна команда, яким чином розвиватиметься діяльність Мистецького об’єднання «стендаЛь» та чого очікувати від нової «Фронтери – 2020», ми поговорили з директоркою фестивалю Еллою Яцутою.

Елло, насамперед розкажи, хто сьогодні входить до твоєї команди?

– Насправді, команда «стендаЛю» дуже оновилася минулого року. І змінилися основні пріоритети в роботі, окреслилися нові напрямки. Тому що станом на зараз основним став проект фестивалю «Фронтера». Команда, яка прийшла, в першу чергу, прийшла працювати саме з фестивалем.

Кожен з них з’явився у команді по-різному. Директорка книгарні «Є» у Луцьку Анна Луцюк сама написала, що хоче долучитися до чогось великого в Луцьку. Приємно, що вона вибрала для себе саме «Фронтеру».

Анну Єкименко-Поліщук я запросила до команди, тому що вже багато років спостерігала за її діяльністю. Відома у Луцьку бюктюберка стала піарницею нашого фестивалю. Олег Іванчук кілька років був волонтером організації, і я запропонувала йому координувати роботу волонтерів фестивалю. Андрій Роговський разом зі мною від початку «СтендаЛю», і він уже дуже досвідчений стейдж-менеджер.

Від першого фестивалю зі мною наша фінансова менеджерка Катерина Бодня, з програмою дуже допомагає Лілія Лавринович. Минулого року з СММ працювала Марина Лимаренко. Цього року долучилися ще Віталіна Макарик. Це культурна менеджерка з Нововолинська, яка організовувала гутіркову сцену фестивалю «Княжий». Вона працювала на дитячій сцені разом з Іванкою Антонюк та Мариною Ковальчук. В останні тижні фестивалю до нас долучилася Яніна Мишківська, яка нині працює у напрямку SMM. Ще з нами Ірина Вітюк з Києва. Вона вже два роки координує польську програму фестивалю.

Таким чином, над нашим проектом працює кілька осіб з Луцька, а також з Києва, Нововолинська і Рівного.

У цьому складі ми організували той фестиваль, який отримав багато хороших відгуків, та який, не побоюсь цього слова, прогримів не лише у Луцьку, але і в Україні. І заявив про себе, як фестиваль, що готовий приймати туристів з інших міст, і пропонувати їм цікавий інтелектуальний продукт.

У Луцьку було вже дві «Фронтери», а до того – «Меридіан». Розкажи трохи про історію літературних подій у Луцьку? Як вони почалися і чому «стендаЛь» за це взялися?

– «Меридіан» з’явився на четвертий рік існування «стендаЛю».  До того ми щомісяця організовували презентації книжок, зустрічі з письменниками, концерти, вистави. Але це скоріше було точковою діяльністю, і ми працювали з тими, з ким виходило працювати в певний момент. На четвертий рік з’явилося відчуття, що потрібно переходити до чогось більш комплексного і масштабного, тому що вже є аудиторія, яка готова ходити на такі події.

За чотири роки роботи ми більш-менш ознайомили Луцьк із сучасним українським літпроцесом, але для лучан практично невідомою була сучасна література інших країн. І якраз «Меридіан» в той момент став тестом на те, чи цікаво мешканцям буде дізнаватися про сучасних зарубіжних письменників. У нас тоді були автори з Ізраїлю, Литви, Білорусі та Польщі.

Але після «Меридіану» стало зрозуміло, що цей формат не зовсім підходить для Луцька. Адже це франшиза поетичних фестивалів. Ми ж хотіли працювати з різними жанрами, різними темами, авторами та видавництвами. «Фронтера» дала цю можливість.

Тематика нашого фестивалю широка. «Фронтера» – це пограниччя. Пограниччя і літературне, і цивілізаційне, і часове, і світоглядне. На перших двох фестивалях ми працювали з Польщею, Литвою і Білоруссю, і могло виникнути враження, ніби нас цікавить тільки географічне пограниччя. Але ми хочемо змінювати вектор, і наступного року запросити авторів з балканських країн. Щоб можна було поєднувати, і переймати інші досвіди. Та разом опрацьовувати ті рани і болючі досвіди, які Балкани вже пережили, і які ми тільки зараз переживаємо.

Це вже масштабує фестиваль, адже ми маємо свій, унікальний на теренах України вектор, в якому ми працюємо.

Відомий в Україні літфестиваль почався зі студентського проекту. Яким чином культурним менеджерам «запускати» цю літературну тусовку у місті, в якому до того нічого подібного не було?

– Потрібно пробувати, і не боятися. Варто розуміти, що це буде дуже складно. Коли ми починали запрошувати перших авторів, ми не знали, яким чином це працює. Набивали свої ґулі: боляче, часом з фінансовими втратами. Щоб цього уникнути, станом на сьогодні, на щастя, є багато різних курсів для культурних менеджерів. З’явилися інтерв’ю, з’явилося навчання, і люди, до яких можна звернутися за допомогою чи порадою.

Важливо не боятися звертатися до авторів. Зрозуміти той момент, що автор зацікавлений приїхати до вашого міста, тому що він зацікавлений в пошуку свого читача.

Звісно, є такі суперрозкручені автори, які приїздять за гонорари. Можливо, не варто одразу писати до них. Можна почати з меншого. Але не боятися.

Ми з письменником Максом Кідруком організували три тури Україною, і ми заїжджали в найменші міста. І неодноразово мені писали з невеличких міст та навіть сіл з тим, щоб запросити Макса до себе. Тоді я, як його менеджерка, шукала можливості це зробити, тому що я розуміла, що для нього це є потрібним.

Можна звертатися до бібліотек, адже в них зараз є багато програм, що допомагають, наприклад, покрити витрати на дорогу автору. Звертатися за підтримкою до місцевої влади, адже вони також зацікавлені у розвитку культури в місті.

Знаю, що бути культурним менеджером – часто більше благодійна справа, аніж робота зі стабільним доходом.

– Насправді, так. Я не хочу малювати рожевих ілюзій про те, що це легко і залежить тільки від вашого бажання. Ви повинні розуміти, що, як будь-яка власна справа з будь-якої сфери, культурний менеджмент потребує затрат та стартового капіталу. Цей капітал може бути не тільки фінансовим, але і ресурсним та часовим. Для цього потрібно багато вчитися та працювати над різними проектами як волонтер до того часу, поки не набудете певних навичок та не знайдете необхідних контактів.

Важливо усвідомити, що найімовірніше, перші 2-3 роки працюватимеш на своє ім’я, і тільки потім можна буде отримати з цього якісь кошти.

Крім власне фестивалів, «стендаЛь» мав багато суміжних проектів. Зокрема, різні поетичні читання, концерти та літ презентації протягом року. Чи це залишилося зараз?

– На цей момент основним є фестиваль. Минулого року було багато інших проектів, але ми їх завершили перед Новим роком. Зараз ми з командою знаходимося на етапі скоріше планування і переформатування. Не хочеться, насправді, робити багато всього. Хочемо знайти кілька ніш, в яких ми будемо працювати і розвиватися.

Одним із пріоритетних напрямків нашої роботи зараз є вивести максимально багато проектів за межі Луцька – у регіон, у містечка Волинської області. У цьому випадку ми маємо на увазі ОТГ. Бо якщо у обласному центрі люди звикли споживати мистецький продукт, то в регіонах з цим важко. Там є аудиторія, спрагла до читання. Але вони не мають тих можливостей, які маємо ми.

Ми цього року подавали проект до Українського культурного фонду. Ішлося про дослідження місцевих цікавинок, і на їх основі вибудовування маленьких локальних фестивалів.

Чи не думала ти про те, щоб проводити лекції, і на власному досвіді вчити майбутніх культурних менеджерів?

– У нас щороку до фестивалю долучається до 50-60 волонтерів. Але раніше ми працювали так, як працює більшість українських фестивалів: за місяць-два оголошували набір волонтерів, потім за три години коротко пояснювали їм, що потрібно робити, і «кидали» їх на фестиваль. Тому виходить, що волонтери – це люди, які повністю віддаються, але не до кінця розуміють, як влаштовано, і яким чином працює фестиваль.

Від наступного року ми хочемо збирати волонтерів значно раніше – за півроку до самого фестивалю. Ми будемо проводити для них навчання, як для майбутніх культурних менеджерів. Пояснювати їм організаційні тонкощі, фінансові, логістичні та інші складові культурного проекту. Щоб, коли вже вони приходили на фестиваль, вони розуміли не тільки ділянку своєї роботи, а й те, чим займаються інші. Такий досвід ми спостерігати з Любліні. В них вже, певно, років 8 функціонує школа волонтерства.

Хочемо волонтерів також набирати з громад, щоб потім формувати з них в подальшому такі осередки «стендаЛю» в громадах. Ми спробуємо дати їм старт, аби далі вони працювали самостійно.

Шість років тому, коли «стендаЛь» зароджувався, для нас було проблемою, що Луцьк не є на мапі письменників та музикантів. На той момент культурні події концентрувалися в Києві і Львові. Згодом з’являлися подібні організації у Рівному, Черкасах, Полтаві. Зараз ми бачимо, що в цих організацій з’явилися власні повноцінні фестивалі. Те саме ми хочемо зробити в регіоні. Тобто, «децентралізація» культури вже дійшла до областей – тепер ми несемо її до районів.

Таким ми бачимо своє завдання надалі.