Як часто ви щиро посміхаєтеся? Скільки причин на день знаходите для того, щоб порадіти і здивуватися очевидному? У Івана Сівака – неодноразового переможця чемпіонатів світу з танців на візках, здається, окрім вміння прекрасно танцювати є ще один дар – знаходити щось добре та позитивне навколо. Наша зустріч відбулася в «Інваспорті» після його тренування, говорили змістовно та лаконічно про важливі речі, бо кожна хвилина Івана розпланована. Багато сміялися. То ж нехай це інтерв’ю стане для вас ковтком свіжого повітря та поштовхом для маленьких радощів від життя.

Для довідки: На початку грудня він виборов “золото” та “срібло” на чемпіонаті світу зі спортивних танців на візках. У категорії “Men’sFreestyleSolo” став кращим та здобув “золото” змагань, а у “Men’sSingle” спортсмен виборов друге місце. Загалом за його плечима сім перших місць з різних чемпіонатів світу. Іван Сівак – заслужений майстер спорту України.

Відео переможного танцю оприлюднили на сторінці “World Para Dance Sport”.

FRIDAY FLASHBACK. 🎵⚡Watch this incredible winning dance routine by Ivan Sivak!

Gepostet von World Para Dance Sport am Freitag, 13. Dezember 2019

Розкажіть про ваш шалений ритм життя та графік. Як виглядає ваш день? Чи є ритуали обов’язкові?

– Мій улюблений ритуал – це кава зранку (сміється,- ред.). Не знаю, чи шалений мій графік, але він розписаний зранку й до вечора. На початку дня найважливіше – це розбудити, нагодувати та відправити в школу дитину. Це завдання не з легких, бо на початку ще треба розбудити себе (сміється, – ред.).  Для мене головне – це навчання дитини, мої тренування – цьому я і присвячую левову частину часу.

У вас в «Інваспорті» я прочитала напис на плакаті: «Вони знають ціну перемоги», а яка ваша ціна перемоги?

– Кожен спортсмен знає ціну. Скільки вкладав у себе зусиль сам спортсмен, скільки –тренери і люди, які забезпечують відповідні умови для тренувань. На нашу перемогу працює дуже багато людей. Ви зараз перебуваєте в Рівненському регіональному центрі “ІНВАСПОРТ”, де є всі умови, щоб люди з інвалідністю могли займатися спортом, не думати про місце, інвентар, методики. Тут щодня працюють люди, щоб ми займалися в чистому залі, нас тут зустрічають щиро і з посмішкою.

А якщо порівнювати умови для тренувань деінде і тут?

– В жодному регіональному центрі немає такого залу як у нас. В основному – це маленькі офісні приміщення, а в нас є досить хороша база і для тренувань з танців, пауерліфтингу, настільного тенісу. Не в усіх областях є такі можливості. Що стосується інших країн, то коли ми виступаємо –для цього орендуються спортивні споруди, де ми виступаємо. І буває по-різному навіть у розвинених країнах можуть бути умови зовсім не пристосовані до нас. Все залежить від того, чи розвинений в тому регіоні той чи інший вид спорту.

У вас за плечима колосальний танцювальний досвід. Чи пригадуєте такий виступ, який став особливим, пам’ятним для вас?

– Є особливі моменти та переживання. Виокремити важко. Напевно, найперші виступи, нагороди. Вперше, коли ми зайняли перше місце було неочіковано, далі ми вже зрозуміли, що потрібно тримати планку і орієнтуватися на кращий результат. Перші медалі – найпам’ятніші.

Що є вашим мотиватором? Ми часто боремося із лінню, невпевненістю, що вам допомагає?

– Ми всі люди. Головне – не боротися, бо на це треба багато ресурсу і це тебе швидше поглине. Є інші моменти, на яких потрібно концентруватися, приділяти час. Щоб не боротися з лінню потрібно змінити фокус та зайнятися чимось цікавим. Потрібно стати продуктивним.

У вас така складна доля, свої пережиті випробування і, в той же час, така легка посмішка – як так вдається? Не жалітися, не нарікати, а бути оптимістом?

– Жалітися – це не в користь, теж не продуктивно. Коли це розумієш, то женеш такого характеру думки і йдеш далі. Звісно, бувають моменти, коли навертаються сльози, але, коли ти аналізуєш цей стан, то розумієш, що ти не плачеш за кимось, чимось, а просто шкодуєш себе. Потрібно йти вперед і більше займатися самовихованням.

Продовжіть речення…

Моя найулюбленіша країна… Україна.

Я хочу, щоб у Рівному з’явилося… хочеться, щоб було більше безбар’єрного середовища.  А взагалі цей рік, який минув відкрив для мене наше місто з іншої сторони: я потрапив у спільноту людей,яка займається вуличними, соціальними танцями –це спільнота сальси, аргентинського танго. Це відкриття дало мені багато знайомств із людьми, які займаються чимось цікавим. Я б хотів, щоб у Рівному ми більше бачили того, позитивного, що є у нашому місті.

Потрібно більше знати своє місто та своїх людей, люди в нас – неймовірні!

У вільний час я обожнюю… дивитися фільми.

Сенс життя… в дітях.

Даруйте за особисте питання, але ваша втрата – ваша дружина, як вдалося пережити, зібратися, повернутися ?

– Я не сам. Якби людина була сама їй довелося варитися у своєму казану, своєму горі і жаліти себе. А так, як я розумію, що в мене є відповідальність за нашу дочку, син вже старший є, внучка і ти розумієш, що мусиш брати себе в руки. Тоді ти по-іншому розумієш процеси в житті, відкриваєш їх по-новому, намагаєшся знайти вихід і свій шлях.

Ваша доня Даринка – скільки їх років, чим захоплюється?

– Їй – десять. Грає на фортепіано.  Мені дуже подобається, що вона займається, хоч не завжди з охотою,але я бачу її прогрес . Коли їздимо на новорічні свята до бабусі, то беремо електронне фортепіано з собою і слухаємо, як вона грає.

Щоб побажали усім?

– Шукати позитив у собі, навколо себе і ніколи не бійтеся. Пам’ятайте ваші двері  обов’язково відкриються!