Ніка – тендітна дівчина з тонкими рисами обличчя і однотонним стильним одягом. На її широкому светрі приковують погляд дві яскраві брошки. Це комахи, виконані з безлічі дрібних деталей, що разом виглядають так вишукано і органічно, ніби «народилися» на тій кофтині.

Ці брошки Ніка робить сама. Вона відома у Луцьку майстриня хенд-мейду – учасниця багатьох ярмарків і активна у соцмережах.

Про особливості роботи майстрині, її унікальні брошки та амбітні плани ми поговорили за чашкою гарячого чаю.

Ніко, розкажіть, чим ви займалися до того, як почали робити брошки?

Я працювала в офісі, вчилася в університеті на економіста. Любила спорт, мандрувати. Я завжди любила робити щось своїми руками. Робити брошки мене надихнула мама. Вона лікарка, але багато вишиває. Картини, сорочки – хрестиком. Мені це здавалося нудним, і я шукала для себе інші матеріали, з яких можна шити і творити.

Це зараз уже усвідомлюю, що нема матеріалів, якими не можна було би вишивати. Вишивати можна всім, навіть болтами та гайками.

Ви одразу почали з брошок?

Ні. Спершу були браслети. Я їх плела з дорогого бісеру. Коли бісер якісний і цікаво підібрані кольори – виріб виглядає достойно. Але це мені дуже нагадувало вишивання хрестиком: ти маєш схему, за якою все робиш. І якщо зробити зайві кроки ліворуч чи праворуч – виріб втратить форму. Тому це стало нудно.

Потім я перейшла на масивні сережки із сутажного шнура. Це східна техніка, яка дозволяла пофантазувати. Там вже можна було «вплітати» каміння. Це було цікавіше, але важче. З часом ця техніка стала не дуже популярною. Тому я вирішила рухатися далі.

Коли на світ з’явилася ваша перша брошка?

З часу, коли я її зробила, минуло десь півтора року. Це була комаха. Перші свої брошки я робила не на продаж, а для мами.

На той час у Луцьку такого я не бачила. Почитала багато інформації в інтернеті, почала експериментувати. Брошок я до того ніколи не носила.

Ви найчастіше робите комах, схожих на ці дві на вашому светрі.

Їх просто найбільше замовляють. Зараз я хочу переключитися на щось інше. Окрім комах, роблю ще листочки, птахів, квіти, перчики. До речі, перці – також одне з найпопулярніших замовлень.

З вигляду часом і не скажеш, що вироби – з бісеру.

Там кілька видів бісеру, насправді. Мені подобається змішувати різні види. У нас більше матеріалу, і більше кордонів, які ми можемо розширити.

Ви говорите «ми». Маєте партнерів?

У мене є дівчата, які допомагають, коли багато замовлень. Я часом проводжу майстерки, де навчаю людей робити брошки. Це не складно, але потрібно багато терпіння. Часом є матеріали, які не знаєш, як пришити. Якщо інформації в інтернеті нема, я пробую сама. І цими техніками ділюся з людьми.

Як довго зазвичай працюєте над одним виробом?

Все залежить від виробу і його складності. Чистого часу виходить від шести годин і більше. Але воно того варте, я думаю. Зараз, звичайно, працюю над тим, щоб зробити брошку ефектнішою. В мене така техніка – брати дрібні деталі. Хочеться зробити брошку більше схожою на ювелірну роботу, а не на масовий продукт. Тому багато часу йде на дрібниці. Звичайно, можна було би зашити все великими камінцями. Але то вже буду не я.

Ваші вироби виглядають дуже вишукано. До чого їх можна одягнути?

Я часто пишу про це у соцмережах. Мої брошки можна носити з різним одягом. Це треба дивитися, яка брошка. Я роблю не тільки яскраві, але і дуже спокійні брошки. Завжди раджу людям грати на контрастах. Якщо це яскрава брошка, що кидається в очі, варто її вдягнути під базовий одяг: чорний светр, піджак, щось однотонне.

Якщо навпаки – приглушена – можна експериментувати більше з одягом.

Я завжди вчуся. Інколи купую майстер-класи. Більше вчуся технічно. Бо брошка – це як картина художника. Ти можеш намалювати все, що хочеш. Я би не хотіла на майстер-класах себе в цьому обмежувати.

Зараз мене цікавить такий матеріал, як оксамит. Це теж витончено, і з ним дуже важко працювати.

Відчувати і розуміти красу – це у вас з дитинства?

Не думаю. Мені здається, це більше досвід. Ще коли я робила браслети, то постійно дивилася, що з чим поєднати, як підібрати кольори. Після того, як з’явився Інстаграм, стало ще більше візуальних прикладів. В російській мові є таке слово, як «насмотренность». Не знаю, чи має воно український відповідник, але це саме мій спосіб зрозуміти красу.

Мої брошки виходять яскравими, тому що я люблю колір. І якщо мені скажуть вибрати між сірим і фіолетовим – то я виберу останній варіант. Мені це подобається. Навіть коли ми робили ремонт в квартирі, то стіни фарбували у яскравий.

Часом буває, люди роблять вироби з бісеру – а ті виглядають дешево. З вашими все інакше.

Я намагаюся скрупульозно ставитися до деталей. Якщо я чогось не вмію, то не пожалкую часу, аби пошукати, почитати, пройти курс і навчитися. Чому деякі мої брошки займають багато часу? Бо навчання потребує часу.

Якщо мені не подобається результат, я можу розпустити брошку і перешити її. Таке теж буває.

Зараз ви займаєтеся тільки хенд-мейдом?

Так. Але навіть тут справ часом буває забагато. Якщо я цим займаюся, то хочу показувати і розказувати людям. А це потребує часу. Потім хочеться навчитися фотографувати, писати тексти. І ще хочеться навчитися шити.

Те, що я роблю, ближче до вишивки от кутюр. Я би ще хотіла навчитися іншим технікам.

Яким чином розвиватиметься Ваша справа?

Декілька тижнів тому я відкрила магазин на платформі Etsy. Там мріють продаватися всі майстри хенд-мейду. Я вже навіть відправила кілька замовлень. Це для мене хороший показник.

Ще я проводжу майстерки. Недавно щодо цього з’явилася у мене дуже амбітна ідея. Моя майстерка триває від 5 годин. Я думаю, краще було б зробити по годині, але цілий курс із вишивки. Можливо, людям було би цікаво і зручно таке проходити.

Для чого людям прикраси?

Я не сказала би, що прикраси повинні звертати на себе увагу. Вони більше повинні показувати людину і стиль її життя. Ось наприклад моя зовнішність не дуже яскрава, але в душі я творець, і хочу якось це показати. Для того я чіпляю брошки.

Прикраси для людей – відображення характеру. Бо саме характер, розмови – те, що прикрашає людину.

Чи виходите з дому без брошок?

Ну, на спортивному одязі зазвичай немає (сміється – авт..). Не вдягаю їх хіба, коли йду до магазину за продуктами.

В мене їх дуже багато. Але ця любов з’явилася тоді, коли я почала робити ці прикраси. Приємно, коли люди звертають на тебе увагу, питаючи, де ти таке взяла. Я відповідаю, що це я зробила, і ці коментарі захвату  –  те, без чого я вже зараз жити не можу.

В одному з останніх дописів на вашій сторінці читала про вартість брошки. Від чого вона залежить?

Раніше залежала від вартості матеріалу. Сьогодні, коли я можу пошити брошку буквально з чого завгодно, головний критерій вартості – час. Також важливий стиль майстра і ця ексклюзивність. Це не та прикраса, які роблять масово.

Чи були у вас брошки, які ви ніколи не повторювали?

Бували, і до того ж багато. Є такі, які були дуже складними у виконанні. І коли я їх зробила – то відчувала, ніби вже «підкорила» цю брошку. Тому робити ще одну таку саму було не цікаво.

Раніше я робила брошки з дуже дорогих матеріалів. Це сталося після однієї майстерки, яку я пройшла. Там були навіть камені SWAROVSKI. Я тоді тільки почила на цю справу, і продати брошки в Україні навіть за собівартістю було дуже важко.

Чи робитимете колись брошки, які би були чимось «схожими» на людей, для яких вони зроблені?

Є такий доволі забутий, але дуже цікавий вид вишивання – вишивка портретів гладдю. Можна робити маленькі брошки-портрети. Я якраз опановую цю техніку, і можливо, колись до цього прийду.