Леонід Тивонюк завжди добре помітний на вулицях Луцька. Кольорові штани, весела шапка з помпоном, незмінна борода і щира посмішка. Впізнати в ньому істинного фаната мультиків – неважко. Хто ж знає Льоню особисто, тому відомо, що чоловік не просто дивиться мультики, а й сам їх створює.

Не так давно у Луцьку презентували перший анімаційний фільм студії «Імаго», яку заснував Леонід та в якій працює разом з дружиною Мар’єю і кількома друзями. «Чому плачуть діти» – історія про одного невеликого таргана, який мріяв назавжди змінити своє життя. Про нього, анімацію, фестивалі та особливості анімаційної реклами ми говорили у інтерв’ю для сайту добрих новин «СВОЇ».

Цього року вийшов ваш перший анімаційний фільм «Чому плачуть діти». Розкажи, як давно існує «Імаго», і як ви, власне, до цього дійшли?

– Задумка, мабуть, почалася дуже давно. І працюємо ми вже багато років. Зараз намагаємося змінити формат з громадської організації – до повноцінної студії. Ми залишимо ГО як форму роботи для різних майстер-класів. Але ось минулого року я відкрив підприємця, і почав працювати як підприємець саме з анімацією. Ми почали знімати анімаційну рекламу, анімувати різні інформативні речі, і найголовніше – втілили давню мрію зняти анімаційний фільм.

«Чому плачуть діти» лежав у шухляді вже давно. Початок роботи був ще 5 чи 6 років тому. Ось нарешті він дочекався пори, коли ми його реалізували.

Це маленьке тарганятко (головний персонаж мультика – авт..) – вже ніби ваша з Мар’єю дитина?

– Так. Це ж улюблений персонаж. Ти ж ставишся до персонажа, якого робиш і любиш, не зі словами «фу, це тарган». Ми кажемо «тарганенятко». Бо все живе, все має свою свідомість і міру сприйняття світу.

Знаєш такий факт, що навіть грибниця має певний рівень свідомості? І потім спитаєш, як з цим жити? Ми бачимо життя трьохвимірним, а воно багатовимірніше. І якщо розглядати ще виміри часу і простору, то ми подібні до дерев:  наші рухи, наші дії – це все виглядає, як шлях.

Тому тарганчик – просто маленька істота цього великого складного світу.

До екзистенційних пошуків таргана, «Імаго» та анімація були в твоєму житті вже багато років. Як ти взагалі прийшов до мультиків?

– Я навчався на режисурі театру ляльок. Це був другий курс, і одним із завдань була розробка етюду з предметами. Я придумав декілька, і один з них був настільки прикольним, що я не міг його не реалізувати. Але я подумав, що краще його робити в анімації. І саме тоді, коли після сесії я приїхав додому, подумалося, що спробую це зробити на мобільний телефон.

Я зробив декорації, зробив персонажів з пластиліну. Так з’явилася моя перша анімаційна короткометражка «Відчиніть».

З часом анімації ставало все більше і більше в моєму житті, і одного дня вона витіснила всі інші зайнятості і захоплення, тому зараз займаюся тільки цим.

До речі, ти не тільки робиш анімацію сам. Ви з «Імаго» робили цілий анімаційний фестиваль «Задзеркалля».

– Спочатку ми робили анімаційні перегляди. Ми любимо короткометражне кіно анімаційне, бо за дуже стислий час можна багато розповісти і донеси потужні ідеї. Нас якось покликали робити анімаційну сцену фестивалю «Artterritory». Ми тоді запросили Сашка Даниленка і Степана Коваля, і почувалися дуже круто, адже ще ніби вчора слідкували за ними, хотіли познайомитися, а сьогодні ми запросили їх на фестиваль.

Наступного року цього фестивалю вже не було, і ми вирішили зробити свій. Але суто анімаційний фестиваль.

Пам’ятаю, ви так амбітно заявляли, що зробите Луцьк анімаційною столицею України.

– (Посміхається). Я завжди говорив, що я так жартую. Як Остап Бендер, знаєш? «ЗробимНью-Васюки». Хоча, насправді, якби ми продовжували робити фестиваль, то можливо все. Але зараз ми відмовилися від ідеї фесту, бо побачили, що в Луцькунема такої анімаційної тусовки. Люди з регіонів на навіть дуже відомих спікерів слабо їдуть. Саме тому, що нема ось цієї тусовки, «Задзеркалля» ми вже не робимо.

Це був волонтерський проект, де ми нічого не заробляли. І я три роки по півроку працював просто тому, що я це люблю.

Зараз ми працюємо над створенням потужної анімаційної студії, і коли вже тут все буде добре, можна буде повернутися і до ідеї фестивалю.

Є такий стереотип, що мультики – то для дітей.

– (Голосно сміється). Це говорять люди, які не бачили фестивальної анімації. Треба, щоб вони сходили на один перегляд – і стереотип одразу ж розвіється. Краще завбачливо йти без дітей, бо ті можуть посивіти і подорослішати передчасно.

Чи може така ігрова, метафорична форма мультика розповідати про серйозні речі?

– Це все залежить від оповідача, від людини, яка робить. Бо наші твори – віддзеркалення наших думок і пошуків.

Про серйозні речі – мені дуже подобається мультфільм «Життя Кабачка». Він є в мережі, це повний метр. Країни-виробники Франція та Бельгія. Дітям розповідають про життя хлопчика на прізвисько Кабачок. Досить непогане кіно, де ніби у легкій формі говориться про життєві труднощі.

Для нашої ментальності це трохи незвично, бо ми чекаємо, що нас будуть розважати анімацією, а ні.

Цьогорічна стрічка «Я втратив своє тіло» – теж шикарна метафорична. Та просто купа короткометражної анімації, яка є серйозною.

Розкажи про ваш анімаційний фільм «Чому плачуть діти». Це також серйозна історія, і цілком дорослі питання, які підіймає тарган у своїх екзистенцій них пошуках. У Луцьку була презентація, і після того я не бачила фільм. Де він зараз?

– Ми зробили субтитри, завантажуємо на «Фільмфрівей», і відправлятимемо на різні фестивалі. Його фестивальне життя триватиме рік. А далі стрічка буде у вільному доступі в мережі.

Незабаром вийде кліп, змонтований зі шматочків анімації на пісню Сергія Бабкіна «Будь, ким ти є», він її написав спеціально для нашої короткометражки, і озвучив нашого головного персонажа.

У яких сферах з’являється анімація?

– Все залежить від потреби. Анімація може бути і у фільмі, і в документальному фільмі. Це і реклама, і презентації, і соціальні мережі, і власне повноцінний анімаційний продукт.

Загалом, наскільки це прибуткова справа?

– Все залежить від масштабу і продукту. Про прибутковість можна говорити, коли ідеться про популярну серіальну анімацію – всяких «Гріффінів», «Сімпсонів», «Рік і Морті»…

Будь-який серіал, що має своїх прихильників, мерч і права, що продаються на принти і так далі – це все прибутковий бік анімації.

Ви не думали також зробити тарганячий мерч після «Чому плачуть діти»?

– Поки ніхто не звертався, але якщо буде попит – то якогось спрощеної форми таргана ми, звісно, можемо зробити. Думаю, коли фільм піде в люди, то пропозицій буде чимало.

Які у вас плани наразі?

– У нас є декілька цілей розвитку. По-перше, хочемо розвивати наш серіал «Планета Неяшок», і подаємо його на різні гранти.  Маємо також ідею продовження «Чому плачуть діти», тільки там будуть зовсім інші історії. І звісно, розвиваємося як комерційна продакшн-студія. Робимо анімаційні ролики для телебачення та соцмереж.

Бачила деякі ваші ролики. Дуже теплі і затишні.

– Мені подобається образне мислення в анімаційній рекламі. Якщо робити щось для певного бренду, воно повинно нести в собі думку. Якщо, звісно, клієнт цього хоче.

Коли ідеться про образну анімаційну рекламу, я вважаю, що тут повинен бути емоційний заряд, який несе ролик. Це має бути близьким, рідним і теплим.