Будь-яка реформа лякає громаду, бо передбачає зміну усталеного порядку, навіть, якщо він не надто зручний. Аби було звично.

Про освітні нововведення не говорить хіба лінивий, бо ж майже кожен із нас має той чи інший досвід отримання формальної освіти.

Чи не найбільшою проблема бачиться громадянами, у яких є діти шкільного віку. Адже від вибору родиною школи багато залежить. Принаймі саме так ми звикли вважати. На школу часто покладаються гіперочікування. Бо вона має дати не лише безцінний багаж знань, але й виховати, зробити із тебе людину. Хоча напрошується питання, а ким же ти є до школи?

Пригадую свої шкільні роки і те, що сама до певної пори дуже любила усе із нею пов’язане, бо, окрім, як колекціонувати фактичні знання, по суті нічого не вміла.

Тепер спостерігаючи за дітворою друзів, яка від трьох років має кілька репетиторів із різних іноземних мов замислююся, а коли ці вундеркінди мають жити? І до якого життя готуємо їх ми – всезнаючі дорослі.

Тепер у Рівному активно розвивається ринок освітніх послуг у напрямі створення альтернативних шкіл.

Про реформи, освітні новації, як це працює говорить Сергій Терентьєв, засновник альтернативної християнської  школи «Світло».

Школа розпочала свою діяльність у вересні 2018 року.  Зараз тут навчається 24 дитини із першого по четвертий клас та один шестикласник.

Глобально навчальний процес складно підігнати під стандарт та єдині правила.

Коли люди бачать умовно неприйнятні ситуації, сприймають їх фрагментарно та відсторонено, виникає чимало непорозумінь.

Уявимо ситуацію, коли батьки чи хтось із родичів забирають дитину зі школи, а вона плаче. Природно, що дорослі цим переймаються, але вони не завжди мають час, аби достатньо вникнути у причину дитячих сліз, можуть звинуватити педагогів, старших, поруч із якими дитина перебуває. Але не завжди дитячі сльози можуть бути викликані конкретною ситуацією, яка мала місце в школі. Причин може бути багато. І вони можуть бути розтягненими у часі. А дорослі не завжди мають бажання і час, аби належно розібратися у ситуації. Завжди простіше перекласти відповідальність на когось.

Була ситуація, коли я публічно озвучив думку, що дитина може сидіти під партою і, це нормально.

Мене за це чимало критикували, закидаючи, що це дивно, незручно. Я відразу питаю: «Кому незручно?». Педагогу, викладачу – так. У дитини, ймовірно є своя причина, аби залізти під парту й сидіти там під час заняття.

Або, наприклад, поруч педагога сидить дитина. Їй не подобається те, що відбувається. Дитина постійно насуплена, бурчить, скаржиться, що їй сумно, бо треба читати і писати, не можна гратися. Зрозуміло, така ситуація не сподобається педагогу. І чи буде він запитувати, а що власне трапилося, чи з’ясує, що настрій у дитини поганий ще від учора, бо посварилися із мамою, бо померла морська свинка, хтось не хоче дружити із цією дитиною, чи сталася якась інша ситуація, яка вплинула на настрій дитини. А це все спроектувалося на теперішнє сприйняття ситуації, людей навколо.

Ринок освітніх послуг у місті дійсно розвивається. Але важлива проблема у тому, що люди не розуміють, чому вони повинні платити за школу.

А якщо вже платять, то починають вказувати педагогам, що треба робити. Але це не правильний підхід.

У нашій школі із батьками ми намагаємося активно співпрацювати, влаштовуємо особисті зустрічі. Програму навчальну із батьками ми не погоджуємо, лише показуємо, що саме можемо зробити.

Наприклад, батьки хочуть, щоб ми працювали за програмою «Інтелект України», однак цього ми не можемо забезпечити, оскільки у нас нема фахівців, які б розуміли, як у цій системі працювати.

Якщо ж батьки хочуть, щоб дитина вивчала певну іноземну мову, тоді ми спільно це намагаємось вирішити, шукаємо викладача.

Дня нас – початкова школа – це не стільки академічний час розвитку дитини, скільки психолого-емоційний.

Багато обговорюють зараз результати оцінювання якості освіти PISA, мовляв українські школярі погано читають та рахують – але ці обговорення не передбачають відповіді на питання, кого ми хочемо підготувати, що саме ми хочемо від школяра? Наприклад, якого випускника початкової школи ми хочемо підготувати? Хто має дати відповідь на це питання сказати складно

Про реформу в освітній галузі мають говорити науковці, які займаються фундаментальною наукою, бізнес, який може говорити про перспективу, водночас батьки, бо без погодження із батьками, дитину ніхто не зможе вчити.

Багато людей не розуміють, в чому ідея Нової української школи. Зокрема, часто говорять, навіщо у школі гратися? Це дитина робила у садочку. Питання вікової психології тут ніхто не враховує.

А ще ми часто банально не враховуємо простий кількісний момент. «Ранкове коло» чи будь-яке рефлексування, приміром, не можливо реалізувати, коли у класі 30 дітей. Чи одиночні парти вмістити у наші типові класи, щоб це було зручно, теж доволі складно.

Тому про реформи мають говорити науковці та бізнес, а вчителі, маючи певні рекомендації, вимоги, мають зібратися та визначити, як саме це втілити, як підготувати школяра, який набір вмінь, знань, навичок він повинен мати у підсумку.

У матеріалі використано архівні світлини героя.

Примітка: матеріал підготовано у рамках навчальної програми “Економіка, ринки та аналіз даних” Київської школи економіки (CEEJ KSE).