В її репертуарі твори різного формату: від стародавніх українських народних пісень і до сучасної авторської та експериментальної музики. В її голосі стільки сили, незважаючи на її тендітність. Вона ще заволодіє серцями тисяч  прихильників, адже попри свій юний вік впевнено йде до мрії.

Анна – рівненська співачка, яка у свої 17 років має чимало нагород із пісенних конкурсів, зокрема 22 перших місця та 11 гран-прі, у тому числі на міжнародному співочому конкурсі у  Празі. «Пісня – це те, без чого я не уявляю свого звичного ритму життя», – доволі переконливо на початку спілкування запевняє нас дівчина.

Музика займає особливе місце у житті кожного. Вона наділяє нас натхненням, силою та емоціями. Улюблені пісні супроводжують нас і в радості, і в горі, заспокоюють нас та піднімають настрій. Про особливість пісні, музичний шлях юною співачки та творчу діяльність у спілкуванні із Анною спеціально для порталу «Свої».


На День міста ти привітала рівнян кліпом на авторську пісню «Край мій». Що стало поштовхом для написання молодіжного гімну Рівного?

– Взагалі, ідея написання була спонтанною. На вулиці вже було доволі пізно, я сиділа за фортепіано та заграла декілька акордів, і в мене відразу «полився» приспів. «Клас» – подумала я і вже згодом сама написала на телефоні аранжування, бо так бачила пісню. Невдовзі принесла це все у студію до нашого рівненського аранжувальника Івана Рокащука. Він послухав, додав декілька моментів і це все стало звучати ще багатше. Мені сподобалося і ми вирішили її записати. Кліп знімали із незвичайною ідеєю: частинку у Києві, а частинку у Рівному. Ідея заключалася у тому, що випускниця школи, яка вступила до університету в Києві, хоче завжди повертатися додому і не забувати своє рідне місто, де затишно, тепло і завжди хороші люди. Насправді, це повністю моя історія. Я вступила в Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка, але вважаю, що це місто для роботи, де є великі можливості, а Рівне – рідне і тепле. Я така щаслива приїжджаючи сюди, бо тут є чим дихати.

Як працювалося з шоу-балетом Монатіка?

– Класно. Я вперше познайомилася із балетом, і дівчата дуже класні. Ми записували у студії, де працювали Монатік, Надя Дорофеєва, «Время И Стекло». Спершу в нас було 6-7 репетицій у студії, а потім на вулицях столиці. І от тоді вже стало складно, бо там бруківка і всілякі моменти. Але мені подобається те, що вийшло в результаті.

З чого почалась історія знайомства із музикою? Відколи займаєшся цим професійно?

– Професійно я займаюся 4 роки. Так склалося, що в мене мама музикант і грає на фортепіано. Батьки віддали мене у музичну школу тому, що я з дитинства була нереально артистична, постійно давала концерти і всі були переконані, що я піду саме цим шляхом. Всі мої мрії були пов’язані із співом. Навчалася я сольному вокалу в музичну школу №2, проходила клас фортепіано, сольфеджіо, хореографію і разом з тим була у гурті «Фантазія». Тоді й були мої перші виходи на сцену, пам’ятаю, як співала пісню «В лісі є зелена хата» (сміється, – ред). Зараз у моєму авторському доробку близько 15-ти пісень, але деякі з них ще неозвучені. Вони лежать у шухлядці і чекають свого зіркового часу. Потім я почала займатися у викладачів із Києва: спочатку це була Ольга Нека, вона співпрацює з «Неангелами» і Юрієм Нікітіним, а зараз це зірковий тренер Альона Савінова. Я дуже рада, що потрапила в її надійні руки. Разом з нею ми їздили на конкурс в Прагу, де я виборола перше місце. Це було щось нереальне, тому що там були ну дуже сильні діти. Дуже багато було людей з Росії, в тому числі у журі. Були також із Філіппін, Чехії, Німеччини та інших країн. Я виконувала дві нові пісні, обидві англійською мовою, бо хотіла показати свою техніку. Найбільша «боротьба» була з дівчинкою із Куби, адже у нас були однакові бали. Їй 25 років, вона старша за мене, тому мене переконували, що “ну ти ж ще молода, візьмеш ще те гран-прі”, але для мене перемога була принциповою.

Яким був шлях співачки? Адже часто люди сприймають їх несерйозно.

– Важкі моменти постійно переслідують співачок. От, наприклад, раніше я навчалася у школі і було досить важко знайти спільну мову з вчителями, бо через концерти я часто мусила пропускати заняття. Але мене підтримували, зокрема, директор школи Наталя Сосюк. Вчителі стимулювали довести, що співачки – розумні жінки. Адже, співаючи на сцені, тобі потрібно ще взаємодіяти із балетом, у певний момент подивитись в камеру, не наступити на поділ сукні, щоб не спіткнутися і при цьому всьому виглядати гарно. Не раз було таке, що через втрату балансу на підборах ледь не падала на сцені.

Також мене часто просили виступати, але не сприймали мою діяльність серйозно.

Кожні вихідні у мене були конкурси, бувало навіть по 2-3 в один час та в одному місці. На той момент мене дуже підтримували батьки, які їздили зі мною.

На останньому прослуховуванні журі чекали лише мене, бо всі інші учасники вже розійшлись, і дали гран-прі. Окрім того, постійні концерти. На День Незалежності, наприклад, у мене було 3 виступи і я переїжджала з одного місця в інше, по дорозі міняючи костюми. І вже по закінченню, коли ти змучена стоїш за лаштунками центральної сцени та чекаєш свого виступу, ти шалено кайфуєш від того, чим займаєшся.

Яким був найважчий конкурс?

– У Празі. Бо не знаєш, що очікувати. По-перше, я вперше поїхала без рідних, лише із тренером. По-друге, обрала важкі пісні, одну із яких Альона Савінова не чула взагалі, бо її я підготувала сама. Важко було впоратись із хвилюванням, а через нього можна зіпсувати пісню диханням чи тремтячим голосом. Я борола свої страхи думками, що дома мене чекають рідні, які вклали у мене чимало сил, терпіння та нервів, і я не можу їх підвести.

У чому унікальність співачки Анни Римчук?

– З поміж інших мене вирізняє те, що я співаю душею. Буває таке, що мені кажуть: “Ну заспівай цю пісню, чому ж ти не хочеш?!”. А я її просто не відчуваю, бо там про якусь трагедію. Також я взяла за правило працювати із публікою, бо вважаю, що найголовніше – це комунікація із людьми. І, звичайно, це те, що в мені є ще з чим працювати.

Чи щось змінилось у творчому житті після того,  як вступила до університету?

– Всі знають, що я вступила в «Шевченка» на юридичний, але ніхто не знає, що я ще вступила у муніципальну академію естрадного та циркового мистецтв на музичне. І там, і там я навчаюся заочно, бо розумію, що не зможу поєднувати навчальний процес із концертами. Юридичний факультет я обрала аби продемонструвати, що вмію не лише співати. Співати добре, але потрібно мати якусь серйозну професію. Тим паче, що ця сфера не нова для мене.

Співоча кар’єра займає чимало часу та вимагає багато зусиль. Як встигнути все і при цьому відпочивати?

– Я з тих людей, що постійно за щось переживають. Раніше я хвилювалась за кожну дрібничку, проте зараз відношуся до всього трішки спокійніше. Найбільший секрет як все встигати – правильно планувати. Одна малесенька деталь мого розпланованого дня – це те, що я можу запізнюватися на кожну наступну подію (сміється, – ред). Насправді, я звикла до такого ритму, адже цього мене навчили батьки. Я була зайнята 6 днів на тиждень і лише у неділю відпочивала. Це класно розвиває. Важливо відпочивати. От недавно ми перед моїм концертом їздили в Карпати, бо я вже була трохи втомлена. Пару днів просто перезавантажилися і далі з’являється натхнення знову щось робити. Я вважаю, потрібно обов’язково робити такі виїзди з міста. Хоча раніше, коли було багато концертів, для мене нагородою було просто залишитись вдома. Я знаходжу час для всього, головне бути в гармонії з собою.

А як оцінюєш рівень українського шоу-бізнесу?

– Розвиватися в українському шоу-бізнесі складно, бо нема належної платформи та умов. Після тих всіх моментів з Росією, вважаю правильним, що ми поставили кордони. Бо кожна країна має мати свій шоу-бізнес. Після цього зараз нам складно, хоча я бачу молодих цікавих артистів: Ivan Navi, Марія Яремчук, Tayanna, KAZKA. Українського шоу-бізнесу як такого зараз нема, бо він формується. Скоро має бути Євробачення, цікаво буде за цим спостерігати, і, чесно кажучи, я планую у майбутньому взяти в ньому участь. Це моя музична мрія. Я патріот своєї країни, і навіть коли мені пропонували навчатися та виступати закордоном я відмовилася. Мені в Україні дуже комфортно, це ідеальне місце. Коли я їздила в Прагу, задумалася чи могла б тут жити, і переконалася, що ні. Там інша ментальність, воно не своє. Ось так я переконалась, що в моєму серці лише Україна.

Які творчі плани на майбутнє?

– Ще одна моя музична ціль – зробити сольний благодійний концерт, але поки я ще не готова. Зараз в моменті «Loading…». Хочу яскраво «стартувати». У планах є концерт, але не знаю яким він буде. Думаю, чим більше матиму авторських пісень, тим швидше це відбудеться. Можу сказати точно, що мені це дуже цікаво і я цього прагну. Головне не здаватися.

Продовж речення:

Мій день починається з …. подяки за все, що в мене є.

Для мене пісня це – … душа і прожитий досвід.

Я присвятила б пісню… близьким людям.

Мене надихають… моменти з коханою людиною і щира віддача людей після концерту.

Що побажаєш нашим читачам?

– Не здаватися, йти далі за здійсненням своєї мрії. Бути впевненими у собі, незважаючи ні на що, особливо на те, що говоритимуть за спиною. Найголовніше вірити в свої сили.

Спілкувалася Оля Добреля спеціально для “СВОЇ”