Це був саме той випадок, коли із учасником відомого шоу «Голос країни» зовсім не хотілося говорити про конкурс. Це був той випадок, коли людина розповіла нам історію із свого життя, що нагадує сценарій фільму. Це був той випадок, коли музикант спонтанно дістає свою гітару у кав’ярні, починає виконувати свою пісню…і навколо завмирає все.

Музикант та автор-виконавець Женя Щавлінський повернувся у Рівне.  Після випуску двох альбомів, участі у шоу та туру містами України, музикант поїхав до США. Там він і писав два роки тому свій перший альбом, там надихався океаном та новими пейзажами. Однак, остання поїздка для Жені стала іншою. У Жені виявили рак. Чи міг він це передбачити? Виявилося, що зміг. Бо за три місяці до діагнозу пише пісню, яка носить назву «Зцілення». Про історію Жені, його шлях, його звучання у всіх цих випробуваннях та найголовніше – розуміння, –  ми поговорили під час інтерв’ю для порталу «Свої».

Післясмак цієї розмови нагадує теплий, трав’яний чай, дуже запашний та цілющий. Дочитайте до кінця.

Розкажи свою історію боротьби із онкологією. Про своє сприйняття тих викликів, які перед тобою постали. Чи виникало питання: «навіщо мені це?»

– Все почалося із пісня «Зцілення», яку я написав минулої весни, я робив її для одного християнського проєкту. Я сидів у Флориді, вітальні товариша, і прийшли слова: «Я чув, що він зціляє сліпих…». Далі пісня описує чудеса зцілення в біблійних історіях. Пісню ми презентували у серпні, а через три місяці мені поставили діагноз – рак лімфатичних вузлів. Виявилося, що ця пісня для мене стала пророчою.

Коли поставили діагноз, моє життя перевернулося з ніг на голову, я випав із будь-якої діяльності, творчості і почав лікування у США. Чудом, в останні дні, мені погодили заяву на страховку, і все складалося дуже добре. Я вважав, що цей шлях мене і врятує. Але щось пішло не так і випробування продовжилися: після двох місяців хіміотерапії не справдилися два прогнози лікарів – що у мене випаде волосся і що за два місяці я перестану бачити лімфовузол ззовні. Нічого з цього не справдилося і це дивувало навіть медиків. Хімію відмінили, мене відправили в іншу, кращу, клініку у Флориді і виявили, що справді є ділянка, яка не реагує на хімію і в мене з’явилися нові лімфовузли. В результаті мені запропонували зробити подальшу хімію з пересадкою стовбурових клітин – це, так би мовити, вичищення організму із завдання вбити всі можливі ознаку раку. Це дуже серйозне втручання в організм і я – відмовився. А вже через декілька днів мені перетелефонували з клініки й повідомили результати останньої біопсії: якщо раніше лімфовузол світився і поводив себе як раковий, то останні аналізи показали, що він – звичайний. Я не розумів, що відбувається і тому просто вирішив прийняти це як даність і знак, що обрав правильний шлях.

І я почав переходити на альтернативні методи лікування: повністю змінив свій раціон, спробував голодування. Згодом я відчув покращення – в мене почав зменшуватися лімфовузол новий і це дало натхнення далі продовжувати свій шлях. Я досі в процесі: з різними успіхами борюся далі й хочу бути продуктивним.

Ти знайшов свій шлях для подальшого лікування, чи даєш ти поради тим, хто цього потребує? Ділишся своїм досвідом?

– Я не хочу цього робити на загал, тому що це підіймає бурю скепсису. Якщо люди звертаються особисто, то я ділюся, бо дуже багато дослідив, прочитав, зрозумів. Для мене є дієвим голодування, відмова від цукру та вуглеводів, молочних продуктів та м’яса. Але це рішення особисто кожного.

Яка духовна складова твоєї боротьби з онкологією?

Це все пов’язано. Навіть моє голодування зв’язане із практикою посту, у Старому Заповіті – це поширена історія, так само ми знаємо про 40-денний піст Ісуса Христа в пустелі. Раніше, мені це нагадувало символічні історії, потім я зрозумів, що це реально 40 днів не їсти. Є світовий рекорд людина не їла майже рік і скинула близько 100 кілограм. Але це голодування контролювали і поповнювали запас мінералів у крові.

Щодо метаморфоз всередині: я відчув, що можу бути продуктивним і вийти з сумного, депресивного стану саме через служіння іншим. Я – музикант і роблю це зараз через музичну діяльність в Україні, в Америці.

З архіву Жені Щавлінського

Як ти зараз почуваєшся? Що в планах?

– Прекрасно. Особливо, зранку та в обід, бо ввечері в мене буває творча депресія, через підготовку до туру. Іноді важко заснути. Про плани: ми стартуємо з туром 14 листопада граємо в Івано-Франківську «UrbanSpace 100», наступного дня граємо в Чернівцях – це безкоштовні концерти, і в Рівному будемо 16 листопада із концертом в Театрі ляльок. Це буде найбільше шоу із крутим звуком, світлом, записом. Вхід – за символічну ціну.

З архіву Жені Щавлінського

У найскладніші моменти, що допомагає найбільше?

– Це буває по-різному. Але найважливіше – це щирість. Я спілкуюся з Ісусом Христом один на один, не вірю в посередників, для мене це персональні стосунки. І та сама церква – це не посередник між Богом та людьми, на мою думку, це можливість людям зібратися разом у спільному середовищі.

І у своєму спілкуванні з Ісусом, я просто говорю як почуваюся і намагаюся говирити щиро: «Ісус, в мене ось такий стан…». Або якось у мене був період, коли я заздрив, мене це з’їдало. Я щиро про це говорив і не знав, що з цим робити. Але ця щирість мене заспокоює і найбільше те, що я маю, кому все це розказати.

З архіву Жені Щавлінського

Як ти борешся із страхами?

– Розкажу спочатку кумедний рецепт боротьби із страхами. Якось в Сіетлі ми з друзями вирішили піднятися на башту Спейс-Нідл. І коли ми підійшли до ліфту, я згадав, що боюся висоти, але назад дороги вже не було і мої друзі мене підтримали. Ліфт був прозорим, і мені просто довелося закрити очі, на стільки це було страшно. Коли ми виїхали на верхній ярус, я зрозумів, що, мабуть, не вийду назовні, але хлопці почали мене підганяти: «Та це безпечно! Нічого такого». І знаєте, що мене примусило піти до оглядового майданчику? Мені потрібно було фото! Я на той момент вів щоденник в Instagram. Довелося себе пересилити…і далі – я вже не боявся. Тобто, потрібно придумати для чого тобі це і мати поруч класних людей, які можуть підштовхнути до позитивних речей (зі мною саме такі люди). Тепер планую відвідати й інші висотки Америки.

Інший мій рецепт – це більше про духовність. Є така теза в Біблії: «Досконала любов проганяє страх». Якщо ти усвідомлюєш любов не як емоцію чи переживання, а як вибір. І уособленням любові був Ісус Христос в історії з розп’яттям, він зробив дію, яка проявила його любов. Зараз люди більше хочуть відчувати любов, але, коли відбуваються певні дії в ім’я любові, тоді, мені здається, страх йде геть.

Чи змінилося життя навколо тебе зараз?

– В мене молитва змінилася. Я починаю молитву з таких слів: «Дякую тобі, що дозволив мені почати ще один день». Я почав більше цінувати. Мене «трусонуло» і я відчув, що я хочу жити, хочу, щоб кожен день був хорошим.

Як тобі у Рівному? Що тут є такого, чого немає в Америці?

– Прекрасно. Тут є зв’язки, яких немає в Америці. Є люди, з якими я давно перетинався у різних проєктах і зустрічаюся зараз. Тут є відчуття сімейності. Люблю їздити в рівненських тролейбусах. Я там чую і аналізи політичної ситуації від бабусь, і про Супрун, і про ЄС…І якось дідусь запевняв двох бабусь, що є і позитивні моменти в нашій країні, а вони йому далі про песимізм. І я думаю: «Ці історії з тролейбуса – це справжнє кіно…».

Про що ти мрієш?

– Мрію, щоб прізвище мого батька стало відомим. Я хочу через свою історію сказати ті речі, які я маю сказати. Або краще сказати: ті речі, які Бог захотів сказати через мене.

Найкраща музика для осені?

– Моя пісня «Осіння» (сміється, – ред.).

Найкращий фільм для перегляду восени?

– (Довго думає, – ред.) Ця штука не популярна, але мене чомусь зачепила – фільм «У всьому винен єнот». Кіно не передає мої цінності, але є дуже глибинним.

Назви кілька причин для посмішок щодня?

– Коли є сонце. Мені тоді завжди стає веселіше. Якщо у вас є можливість обійняти якусь близьку людину, це теж викликає посмішку. І бути у свої справі. Один з найкращих моментів, який я згадую – це коли я з класною командою музикантів грав стареньку християнську пісню у новому аранжуванні, я настільки кайфонув від першого акорду…Це просто раз, два, три, чотири… і зіграли перший акорд так, що все зійшлося…Це незабутні відчуття були. І був момент, коли ми сиділи з товаришем в студії я пив каву (тоді ще з цукром та молоком), і ми робили аранжування для однієї пісні. Згадую про цей момент творення з посмішкою.

Що побажаєш нашим читачам?

– Я бажаю не опускати руки і знайти справжнє джерело любові та щастя.