Його руки грубуваті та сухі, а одяг часто заплямований кольоровою фарбою. Містом волинянин Сергій Столярук ходить швидким широким кроком, несучи за спиною важезний дорожній рюкзак. У його наплічник поміщається все: верхній одяг, невеликий перекус, кілька наборів красивого глиняного посуду та гончарне коло.

Сергій – художник, гончар та мандрівник. У своїй майстерні в селі Вигуричі під Луцьком він вже багато років робить оригінальний глиняний посуд, відомий далеко за межами Волині. З його тарілок їдять люди по всій Україні, а його картини часто можна побачити у галереях Луцька та Львова. На українських етнофестивалях він вчить гончарити. А в українських Карпатах він шукає натхнення.

Найперший чоловік, вірять християни, народився із глини. Через глину мій співрозмовник пізнає і розуміє світ. Про особливості гончарства, мандри як терапію та незвичайний глиняний посуд читайте у інтерв’ю для порталу «Свої».

Коли ти почав працювати з глиною? І як взагалі став гончарем?

Колись в дитинстві ми з друзями залізли в стару хату підсоломяною стріхою. Знайшли там глечики давні. І тоді в голові щось клацнуло: це ж люди колись власними руками таке робили! Я собі ще малим подумав, що теж щось майструватиму. Все дитинство малював: гуртки, школа,  художня школа, училище. І коли вступав до Львівської національної академії мистецтв, згадав про гончарство, і подав документи на відділ художньої кераміки.

Цей матеріал, до речі, дуже символічний. Ти відчуваєш цей глибокий сенс шматка глини, коли робиш з нього тарілку?

Так, звісно. Це сакральна річ. Це земля, одна з стихій, яка вспокоює будь-кого, хто з нею працює. Скаже кожен психолог. То гірська порода, вимита дощами, вітрами, і зібрана матінкою природою в долинах рік.

Доречі, терапевтичні властивості глини роблять доволі популярними і відвідуваними тво їмайстерки. Розкажи трохи про них.

Та популярність – то таке. Я просто показую людям, як своїми руками можна щось зробити. Виготовити щось красиве і корисне, і отримати від того кайф. Відвідати майстерку може хто завгодно від 3 до 103 років. Головне – бажання. Нічого особливо вміти не потрібно, бо ж ці заняття – саме для навчання і розвитку. Вони розвивають просторове мислення і дрібну моторику.

Розкажи, чому ти почав робити посуд?

Просто тому, що це і краса, і побут в одному. Справжнє декоративно-прикладне мистецтво, маленькі витвори, які не просто залежуватимуться на полицях, а будуть активно задіяні в побуті. Також це спосіб митця заробити собі на життя. Не всі можуть профінансувати художника, купивши скульптуру чи картину. А придбати тарілку, чашку чи глиняне горня може кожен. Це мій ресурс для життя.

Розкажи, як робиться твій посуд?

Є кілька етапів. Спершу, зрозуміло, готую матеріал. Треба накопати глини, перебрати і вимісити її і глиняне тісто. Можна також купити вже готову гляну на заводі. Далі вже з матеріалу можна ліпити щось, або гончарити на колі. Виріб має висохнути на повітрі, аби можна було перейти до наступного етапу. Далі відбувається поступовий випал (утільний) 800-900 градусів . Потім другий випал виробу, що вже покритий порошками глазурей і розписами чи декором. Температура другого випалу повинна сягати 1000-1100 градусів.

Я дуже люблю неправильні форми витворів. Бо то природньо. У матінки природи мало ідеальних форм (посміхається – ред..).  Хіба жіноча правильна і досконала – еталон. Тому в мене багато методів зробити по-справжньому природні форми.

Я, до речі, роблю всіляке з глини, і не тільки з неї. Дерево і метал теж під руки попадають, з них теж щось шаманю. Експерементую завжди, скільки пам’ятаю себе. Напевно, всі мої научителі лишили в моїй пам’яті любов до експериментів.

Чи використовуєш якісь автентичні техніки?

Без коріння і дослідження своєї історії не цікаво рухатися далі. Тому нового – забутого старого у працях кожного толкового майстра є багато.

Питання про кольори. Коли ідеться про якісь прикладні речі, то колір у них часто – справа смаку. Але підозрюю, що в твоїй творчості ідеться не тільки про смак. Розкажи про символізм кольорів і кольорові експерименти із глазур’ю.

Я змішую різні пігменти лужних металів з харчовими глазурями, і «шаманю» всякий живопис. Про символізм цих кольорів, мабуть, говорити не дуже доречно. Світ глобалізується, елементи різних культур взаємно переплітаються, і говорити про чистий символізм деяких кольорів не зовсім актуально. Художник сьогодні навіть сам може ті символи для себе вивести. Тому я не дуже заморочуюся цим. Для мене важливіші знаки, і то – рідні, а не якісь чужі, навіяні.

Часто ще у твоїх тарілок і чашок цікаві рельєфи.

Вони створюються в основному глиною, або ж шарами глазурі. Глазур’ю менше, але глиною, а особливо кольоровою, за допомогою різних інструментів виходять цікаві фактурки.

Доречі, рельєфний у тебе не тільки посуд. На одній виставці ти презентував серію картин про гори, в яких були приховані різні дрібні елементи.

Так, то була виставка у Луцьку. Там поміж фарбою були приховані цікаві деталі моїх гірських мандрів. Каміння, гілки, будівельна сітка… Всі ті елементи зібрані з доріг, які проходять по горам. Приклеєні і розмальовані. Такі собі малі перлинки гірських доріг. Фарбою теж пробував передати різні фактури і площини гір,  бо для мене це щось величне і незбагненне.

Що для тебе мандри? Що вони дають творчості?

Мандри очищають думки, провітрюють мізки і дають відпочинок. Надихають на нові творчі і не тільки справи.

Знаю, що і мандруєш, і працюєш ти часом з донькою Вишеною.

Моя донька Вишена частіше допомагає своїй бабусі А поряд зі мною вивчає світ і себе в ньому, творить різне. Любить малювати і видумувати різні ігри, в які і мене залучає. Вона в свій 1 рік була на Говерлі і їй тепер нормальні нові цікаві середовища і досвіди. Зараз пішла до школи, вивчає букви і слова. Цифри вивчилися якось раніше.

Що у тебе в планах найближчим часом?

Планую виставки картин у Львові та у Луцьку. Зараз працюю над цим. Також є багато замовлень посуду. Паралельно працюю над кількома цікавими «глиняними» проектами, про які ще поки зарано розповідати. Скажу тільки, що один стосується автентичного будівництва, а інший – про ялинкові іграшки. Також я завжди відкритий до співпраці в тому, що стосується майстерок. Можу повезти гончарне коло в будь-яке місто України.