Ми зустрілися в гастролавці «Жицень» із Анастасією Кулакевич ввечері, перед  закриттям закладу. Я пила зелений чай із чудернацькими фініками, які купила тут і спостерігала не лише за співрозмовницею, а й за наповненням закладу. Мене здивувало – наскільки різні відвідувачі сюди приходять: ось стильна мама із хлопчиком купують смаколики без цукру, український сир та бездріжджовий хліб. Також, впізнала чоловіка, що просто неба продає газети та кукурудзяні палички на місцевому ринку. Він традиційно купує булочки. І чоловік пенсійного віку прийшов просто поговорити про життя. Задумалася, що хліб, насправді, об’єднує людей різних професій, соціальних статусів, переконань.  Ми всі пам’ятаємо цей смак з дитинства.  Цей запах, коли його ще теплим несеш у руках, як винагороду, в ці секунди, нічого смачнішого у світі не існує.

Наше інтерв’ю із співвласницею закладу Анастасією  Кулакевич – саме про це відчуття смаку. А ще про рецепти приготування хліба та рецепти пошуку себе. І тут, і тут їй все вдалося.

Розкажи трішки про себе й свій шлях до власної справи.

– Я була в журналістиці, потім в політиці, в бізнесі. Якщо говорити саме про «хліб», то цю справу започаткував батько мого чоловіка. Він цим займався давно та доніс основну думку: що ми робимо хліб – натуральний.  Ідея пішла саме від батька, бо він знає секретну рецептуру закваски, тепер її знає і мій чоловік, вони разом її готують для нашої пекарні.

А звідки батько дізнався про цю унікальну рецептуру?

– Ох, це цікава історія. Він працював у Штатах в пекарні, туди цю рецептуру привіз чоловік з України. І, чому ми пишемо скрізь: «За давніми рецептами українців», бо закваска створена дійсно за старою рецептурою, старенькі бабусі знають, як її робити і це дуже складний технологічний процес. На виробництвах цим не хочуть «заморочуватися». Та й за їх логікою – навіщо, якщо можна купити якийсь порошок, засипати його в тісто та зекономити час і собівартість.

Наші інгредієнти для хліба – звичайні і натуральні. З ними будь-яка людина може спекти хліб, секрет лише у заквасці та органічності.

У нашій справі я більше займаюся розвитком бренду, чоловік відповідальний за виробництво хліба. Коли ми починали, то мали амбіції створити магазин-пекарню, але це зовсім  інші ресурси та витрати,  щоб випікати хліб безпосередньо тут, тому – це в планах. Взагалі, наш шлях триває 8 років, поступово ми йшли до того, що зараз маємо.

На яких принципах тримається ваша справа?

Ми робимо натуральний продукт – це наша принципова позиція. Майже кожного дня виробники пропонують нам різні суміші, домішки до продукції, але в нас категоричне табу. Та ж сама позиція стосовно асортименту продуктів, які ми реалізовуємо в гатролавці – це лише крафтові, перевірені виробники, які роблять свою продукцію з душею.

З якими найбільшими труднощами ви зіштовхнулися, коли відкрили гастролавку?

Якщо казати про хліб, то проблема в тому, що люди звикли купувати його в супермаркетах, і нам довелося витратити час, щоб переконати їх приходити по хліб до нас. Хоча, наступний етап нашого розвитку – заходити із своєю продукцією в супермаркети. Ми розробили упаковку, готуємо пакувальний цех і почнемо співпрацю. Ми за те, щоб наша якість була доступною.

Великих труднощів у нас немає, все йде за планом, хоча, не так швидко, як ми б того хотіли. Щоб донести інформацію про цінність потрібен час.

Як ставишся до антиглютенових тенденцій: коли популярно зараз відмовлятися від споживання хліба?

Я не хочу нікого образити, але «безглютенова параноя» – це просто жах. Насправді, людей, яким не можна їсти глютенові продукти – дуже мало в світі. Ці тенденції – просто черговий маркетинговий хід, який люди розкрутили. Стосовно цієї теми, мені дуже сподобалася стаття Уляни Супрун на Facebook, де вона писала про закваски, дріжджі, що, насправді, там є корисні мікроелементи, які має людина отримувати.  Головне – їсти без фанатизму відповідні сорти, як наприклад – хліб ізцільнозернового борошна.

Зараз не усі навіть розуміють, що таке цільнозернове борошно.  Поясню: коли у нас є зернятко, його перемелюють на сучасних млинах і виходить – вищий ґатунок – це таке вибілене борошно, перший-другий ґатунок і відходи – це висівки, шкарлупа, яка корисна, бо чистить кишечник. Але повністю зробити хліб із висівок – не реально. І, коли кажеш людям – це хліб із додаванням висівок, вони, іноді, хочуть повністю висівковий. Люди просто не до кінця знають всю технологію. Найкорисніше – це коли зерно взяли і перетерли просто, там залишаються всі поживні речовини. Тому ми співпрацюємо з одним виробником, який має жорновий млин – це такі два каменя, які ось так  перетирають зерно ( показує на руках – ред.). А взагалі, мені здається, мода на те, щоб переставати їсти хліб в Україні не приживеться.

Який хліб найкорисніший?

Гречаний, цільнозерновий, із висівками, бездріжджовий – це той хліб, який можна їсти щодня в міру. Це буде додавати користь.

Опиши свій сьогоднішній сніданок: що ти їла та з яким настроєм?

Я не встигала вдома поснідати. Їла в кафе «Мила, це я» – «Яйця бенедикт». Мій сніданок може бути або яєчня, або сирники, або каша.  Я слідкую за своїм харчуванням і намагаюся їсти лише натуральні продукти. Тиждень як відмовилася від цукру, солодкого. Важко (сміється – ред.).

Яку технологію використовуєте та яка атмосфера панує на хлібному виробництві?

Ми намагаємося пояснити всім працівникам, що від роботи кожного залежить кінцевий продукт, робота кожного важлива, вона повинна цінуватися. У нас немає плинності кадрів, попри трудову міграцію, нам вдалося втримати кістяк колективу. І ці люди роблять важливу справу, переживають за якість продукту. На рахунок технології виробництва – цікава деталь : у нас немає технолога. Раніше я вважала, що це дуже важливо, але з часом зрозуміла, що це наша фішка. У нас немає людини, яка працює для галочки і пише технології для регламенту. Кожен продукт – це наша відповідальність і це від душі. Є рецепти, які я написала, є рецептури, які чоловік створив – всі вони користуються популярністю і є база, яку нам дав його батько. Ми самі собі технологи і це – круто.

Зараз ти відчуваєш, що ти – на своєму місці. Що тобі допомогло прийти до цього відчуття, знайти справу свого життя? Це закономірність чи співпадіння?

Я завжди думала, що хочу бути журналістом.  Я здобула освіту, почала займатися журналістикою і зрозуміла, що в мене немає фанатизму до цієї справи, ну було прагнення – бути першою. Потім, я переключилася на політику. Зараз – це друга справа, яка мені подобається, бо після життя закордоном, хочеться якісних змін у своєму місті, у своїй країні. І третій етап – це була наша спільна з чоловіком справа «ROOMZZA» – там ми отримали ту базу, щоб далі рухатися, але важко було розриватися на два бізнеси – пекарня та піцерія, а ще дитина, і ми вирішили сконцентруватися на одній справі. Тепер все на своїх місцях,всі отримують задоволення від праці. Ти прокидаєшся вранці  і «гориш», думаєш: «Це, ось це, треба зробити…»

Щоб знайти себе, потрібно пробувати. Якби я слухала думку зі сторони, я би не була тією, ким зараз є. Я просто робила те, що відчуваю і, коли відчувала, що не на своєму місці, я просто його змінювала. І таким чином – я дійшла до того, що мені реально подобається.

Продовж речення:

Найбільше мене надихає… люди.

Хліб для мене – це… справа життя, мабуть.

Найбільше я мрію… про велику сім’ю.

Хліб мені найкраще смакує з… арахісовою пастою.

Що б побажала читачам?

Їжте якісний хліб!