Цьогорічними лауреатами Нобелівської премії з економіки стали дослідники, котрі запропонували новий підхід до подолання бідності.

Абхіджит Банерджі, Естер Дюфло та Майкл Кремер запропонували експериментальний підхід подолання глобальної бідності. Дослідники пропонують вирішувати проблему, поділяючи її на менші сегменти.

Як повідомляється на  сайті ВВС, Абхіджит Банерджі і Майкл Кремер – американські економісти, а Естер Дюфло – французько-американська дослідниця.

Банерджі – уродженець Індії, професор Массачусетського технологічного інституту. Дюфло також працює в цьому інституті, вона дружина Банерджі і його колишня аспірантка. А Кремер – науковий консультант в Інституті інновацій для боротьби з бідністю (штат Коннектикут).

Ілюстрація із сайту ВВС

Книга цьогорічних нобелівських лауреатів «Економіка бідності. Як звільнити світ від злиднів», перекладена українською у 2017 році, нині стала мастрідом, рекомендованим українськими книгарнями.

У тексті багато, на перший погляд, простацьких прикладів, які проте добре пояснюють, чому у бідності багато заздрощів та нераціонального підходу до життя, до ведення свого домашнього господарства.

До цієї книги під час своїх лекцій звертається Ольга Купець, – професорка Київської школи економіки, консультантка Світового банку.

Пані Ольга прокоментувала окремі економічні питання для СВОЇх.

Чому ЗМІ так охоче тиражують тезу про бідність, як ключову проблему українців?

Я думаю, що акцентують увагу тому, що жалість – у нас визначальна характеристика мислення значної кількості людей, не лише в Україні, а й у світі. Навіть у книзі «Економіка бідності» є приклад, якщо пожалітися, то більше дадуть. Це така специфічна характеристика населення, скиглити. Коли ми порівнюємо показники щастя або нещастя, то видається, що українці начеб-то більш нещасні, ніж люди в інших країнах. Хоча об’єктивна статистика засвідчує, що в дійсності ситуація значно краща. Більше  варто говорити про заздрість. Заздрість та жалість – дві визначальні характеристики.

Чим та кому вигідна теза про одвічну економічну непривабливість України?

Мені здається, що потрібно рухатися від радянських часів. Від патерналізму, коли держава опікувалася громадянином, наче це батьки і дитина. Якщо дитина буде плакати, жалітися, то буде більше шансів, що батьки звернуть увагу, дадуть щось, куплять цукерочку, якусь іграшку щось інше. Думаю, що на макрорівні це один в один – держава і люди. Звичка ще від радянських часів. Особливо серед старшого покоління. Немає думки, що ти сам відповідаєш за себе. А цьому потрібно навчати. На жаль, бачу й серед молодих людей великий відсоток тих, хто думає, що їм щось мають дати, якщо вони пожаліються.

Часто, коли говоримо про категорію щастя, то пов’язуємо її із рівнем доходів.  Як Ви  гадаєте, чи можна якось викорінити подібне споживацьке ставлення до життя?

Насправді у щастя дуже багато аспектів. Це не тільки матеріальна основа. Це і родинні аспекти, здоров’я, те, як ти проводиш свій час, своє дозвілля, як відпочиваєш. Але часто у нас прив’язують цю категорію до достатку, тому що спрацьовує порівняння із сусідом, мовляв, у мене гірше.  Нещодавно читала дуже цікавий вислів: «Якби люди хотіли бути просто щасливими, це нескладно. У них є для щастя все”. Але проблема людства в цілому в тому, що ми хочемо бути щасливішими, ніж інші. А цього дуже складно досягти. Наше прагнення порівнювати все з кимось, нам не дає бути щасливими. Хоча потрібно просто зосередитися на тому, що у тебе є, і навчитися радіти. Насправді, якщо не все, то багато чого в твоїх руках. Списувати свої невдачі на когось не варто. Наше щастя у наших руках.

Як молодому фахівцю під час працевлаштування зорієнтуватися, що заробітна платня, яку йому пропонують, адекватна рівневі його знань, умінь та навиків?

Тут важлива не лише відповідність рівню знань, але й розуміння того, який рівень зарплати на ринку. Якщо фахівець оцінює свій рівень знань високо, а на ринку пропонують менше, то ймовірно, що пошук роботи триватиме дуже довго. Треба об’єктивно оцінювати свій рівень знань на поточну ситуацію.

Чи реально подолати систему виплати заробітної плати у конвертах?

Думаю, реально. Це механізми, які ми розглядали зі Світовим банком ще у 2010 році. Це метод «батога та пряника». Це санкції, які вже зараз діють. Зокрема, штрафи понад 100 тисяч гривень за неоформленого працівника. Зараз Верховна Рада трохи переглянула цю норму й дещо знизила штраф. Це такий собі батіг. Але мають бути й пряники, щоб люди самі, які погоджуються на зарплату в конверті, розуміли, чому їм вигідно, щоб із їхньої зарплати податок був більшим. А це вже прозорість податкових витрат, якість отримуваних послуг, це освіта, насамперед, медичні послуги, дороги, освітлення. Те, на що спрямовуються насамперед наші податки. І другий компонент – це єдиний соціальний внесок. Якщо б ми розуміли, що сплачуючи більше, ми отримаємо більшу пенсію і забезпечимо цим собі заможну старість. Натомість зараз ми фактично платимо нинішнім пенсіонерам. А коли ми вийдемо на пенсію, то нам має платити молодь, якої в рази менше. І ми фактично тієї пенсії не отримаємо. Тому було б добре, якщо б було розуміння того, що треба економити зараз, якось інвестувати. Тоді б це можна було б долати.

Які професії зараз перспективні? На що орієнтуватися молоді?

ІТ – перспективна галузь. Але не зникне попит і на гуманітаріїв. Наприклад, журналісти чи психологи, це професії, які вимагають креативності та нестандартного мислення. Це не можна замінити роботами. Натомість роботизації піддаються ті професії, які мають рутинний характер роботи, які мають свої алгоритми, котрі можна задати  машині і машина це буде робити. Тому треба розвивати компонент креативності, тоді ніякі роботи не замінять людину. Всі мають розвивати компоненти критичного, аналітичного та креативного мислення.