У четвер, 17 жовтня у Рівненській книгарні «Є» відбудеться лекція письменниці Олександри Шутко «Величні султани-українки».
Гостя розповідатиме про султан-українок на османському престолі — Хатідже Турхан та Роксолану, котрі, ставши дружинами вінценосних османів, а потім і їхніми матерями, отримали шану й багатство, а також змогу впливати на політику держави.
Також відбудеться презентація нової книги пані Олександри «Жіночий султанат: влада та кохання».
У доробку письменниці чимало публікацій про історію Османської імперії в наукових та енциклопедичних збірниках, у медіа. Вона регулярно виступає з лекціями та презентаціями, розкриваючи широкому загалові невідомі факти з біографій султан-українок.

Пропонуємо Вашій увазі розмову із пані Олександрою про творчість, жіночі обличчя в історії, книги та філософію життя.

Пані Олександро, вітаємо! Ви відома науковиця, музикантка, журналістка, авторка багатьох праць про жіночі долі в історії, скажіть, будь ласка, як увійшли у Ваше життя султани-українки? Звідки зародився інтерес до цієї теми?

Із дитинства мене цікавила тема Сходу та Роксолани.Тому із захватом читалапро це художню і наукову літературу, яка виходила не лише у нас, а й у Росії, Польщі. Утім, розуміла, що фактично все життя Роксолана провела у Стамбулі. Тому кортіло дізнатися, а що ж про неї писали турки? Я пішла на курси турецької у Києві. Водночас відвідувала Туреччину як турист і купувала там багато книжок – переважно історичні дослідження, пов’язані з Роксоланою. За рік я вже орієнтувалася, яка література про султанський гарем та її мешканок є хрестоматійно. Згодом почала вишукувати дослідження сучасних турецьких істориків, котрі відкривають в османських архівах чимало цікавих фактів з життя Роксолани та її послідовниць.
Назбиравши достатньо інформації з турецьких досліджень, я вирішила ознайомити з нею українських читачів. Тому і написала книжку «Роксолана: міфи та реалії», яка витримала за рік два видання в Україні та вийшла 2017 року турецькою в Стамбулі.
Потім виникло бажання відкрити для співвітчизників постать іншої султани-українки Хатідже Турхан. Її 12-річною викрали з Поділля кримські татари й доправили до гарему султана Ібрагіма І (роки правління 1640—1648). Вона народила йому первістка Мехмеда, який став наступним султаном. Він очолив походи проти польської шляхти на Поділля у 1672—1673 роках, успішно проведені разом з гетьманом Петром Дорошенком. Тоді до них приєдналася і Хатідже Турхан, яка відвідувала рідні землі. Поховали Хатідже Турхан найбільшому в Стамбулі мавзолеї. Турки і досі її шанують. А на Батьківщині про неї, на жаль, майже нічого не відомо. Тому вирішила популяризувати її історію, написавши роман-трилогію.
Перша книга – про те, як вона потрапила до султанського гарему, про її життя там, фактично боротьбу за виживання поруч зі свекрухою. Друга – про роки фактичного реґентування Хатідже Турхан неповнолітнім сином-султаном Мехмедом ІV. Третя – про останні 20 років життя, про те, як вона заступалася за українське козацтво, як допомогла гетьману Дорошенку отримати протекторат її сина, об’єднатися у походах.

Кожна Ваша книга – не лише детальна історія шляху окремої людини, це ще і цікавий психологічний аналіз постаті, вивчення мотивації її вчинків. Скажіть, чи легко поєднувати суто наукові методи викладу інформації із художніми прийомами? Що любите більше: відкривати білі плями в історії чи розбиратися із внутрішніми світами своїх героїв?

Завдяки написанню мистецтвознавчої дисертації, я змогла доволі швидко зібрати й проаналізувати інформацію про султан-українок із наукових джерел. А журналістський досвід роботи у юридичних ЗМІ допоміг мені викласти все це доступною для широкого кола читачів мовою.
Проте не приховуватиму, що писати науково-популярні книжки, а не художні, мені цікавіше. Не передати словами той захват, який я відчуваю, коли натрапляю на невідомі факти з життя султан, особливо, коли вони пов’язаніз українською історією.
От, приміром, нещодавно, під час написання третього тому роману «Хатідже Турхан» дізналася, що її невістка Гюльнуш врятувала від видачі Петру І гетьмана Мазепу, який після програної битви під Полтавою знайшов прихисток в османських Бендерах. Вона також листувалася із соратником гетьмана – шведським королем Карлом ХІІ і допомогла йому безперешкодно дістатися свого королівства. Все це, як і листи султани Гюльнуш, я одразу ж виклала у науковій статті. Взагалі намагаюся ділитися віднайденими новинками у ЗМІ, адже не все може увійти до книжок.

А чи пропускаєте переживання персонажів крізь себе? Буває, що когось дуже шкода чи навпаки чийсь учинок засуджуєте? Бо ж різне траплялося у життях султан. Двірцеві інтриги так чи інак були.

Оживити історичні персонажі, вдихнути у них життя – це те, що захоплювало мене на початках написання роману про Хатідже Турхан. Але з часом зрозуміла, що це дуже виснажлива робота дотримуватися історичної правди у художньому творі й водночас робити його інтригуючим, цікавим для читача. Задля цього доводиться багато працювати: вивчати чимало історичної літератури, біографії героїв: що вони їли, які мали вади й пристрасті, як спілкувалися між собою тощо. Найтяжчим було пропускати через себе усі події роману та переживання його героїв. Адже описані мною часи були непростими в історії Османської імперії. А ще слід було зважати на тодішню моду, мову й вимову українською османських імен, назв тощо. На написання трилогії я витратила чимало нервів, недоспаних ночей та здоров’я. Тому, мабуть, не ризикну більше братися за художній твір знову.

Найбільше український читач знає про Роксолану, хоча міфів про неї не бракує. А от про Хатідже Турхан інформації значно менше. Чому вона залишалася поза увагою дослідників, хоча активно заступалася за українське козацтво?

Чомусь Хатідже Турхан не викликала у наших дослідників такого інтересу, як Роксолана. Хоча досягла значно більших висот, ставши не лише матір’ю правлячого султана, а ще й і його регентом. Та й мечеть ХатіджеТурхан містилася на території відвойованого у польської шляхти Кам’янця-Подільського. Я намагалася про все це розповісти у своєму романі.
Цікаво було б зняти фільм про спільний військовий похід на Кам’янець-Подільський та Хотин сина Хатідже Турхан, султана Мехмеда ІV, кримського хана та гетьмана українського козацтва Дорошенка. Хотілося б, щоб це був турецько-польсько-український проект. Проте, розумію, що у наших суворих реаліях таке майже неможливо.

У ваших книгах використано чимало історичних джерел. Як їх знаходите?

Зазвичай купую книжки у Туреччині, Польщі, Німеччині та інших країнах. На це іде значна частина сімейного бюджету. На щастя, чоловік із повагою ставиться до мого захоплення османською історією. Тому спокійно реагує на необхідні для цього витрати.

Які джерела виявилися для Вас найбільш цінними?

Найбільше вразило дослідження американської дослідниці Леслі Пірс, яка у 90-х роках видала безцінну монографію про султанський гарем, його мешканок, ієрархію та традиції. Але найважливіші факти з життя Роксолани та її наступниць все ж вийшли у 1950-х у розвідках турецьких вчених М. Ч. Улучая, Н. Ташкиран, І. Х. Узунчаршили. Зараз із задоволенням читаю дослідження молодих науковців Туреччини, які, окрім османських, вивчають венеційські, іспанські, французькі архіви, де знаходять чимало цікавих фактів про життя жінок султанів, їхні міжнародні контакти та листи.

Коли пишеш книгу, тим паче історичного плану, не можеш не припасовувати щось до себе, не переймати певний досвід. Що цінного відкривали під час роботи для себе?

Завдяки моїм книжкам я упевнилася, що у цьому житті хобі може стати професією. Заради цього довелося розпрощатися з журналістикою, якою раніше заробляла собі на життя. Про що ні дня не шкодую.

Жінка у часи Роксолани та Хатідже Турхан та сучасна жінка: які знакові паралелі, та які відмінності Ви б назвали?

Українки завжди були сильними. Вижити на чужині й досягти визнання та успіху їм вдавалося, як 500 років тому, так і зараз. З одного боку це – сумна історія нації, яка тоді і зараз переживала не найкращі часи, а з іншого – її гордість.

Кожна нова книга – це нова дитина. Яка книга найдорожча?

Мабуть, нова книга «Жіночий султанат: влада та кохання». Над нею я працювала 6 років. Це моя найзмістовніша праця, так би мовити, підсумок моїх досліджень. Майже 600 сторінок цієї книжки містять зібрані по крихтах з понад тисячі історичних джерел відомості про Роксолану та її наступниць

У Вашій книзі «Жіночий султанат: влада та кохання» є листи султан, завдяки яким можна краще зрозуміти як політичні реалії, так і відновити портрет людини, яка їх писала. А Ви самі любите писати листи?

Я любила писати листи 25 років тому, у юності, коли ще не було Інтернету. Якось навіть хлопцеві з Білорусі (мама звідти родом, з дитинства я там часто бувала) надіслала відповідь на його листа із власною поезією. Він, бідолаха, прочитав і зрозумів, що не зможе краще написати. Тому не відповів. Але через 10 років під час зустрічі про це мені розповів. Було смішно.

Як часто читачі діляться своїми враженнями про Ваші книги?

Мені приємно отримувати відгуки читачів. Значно менше пишуть рецензії фахівці – літературні критики та історики. Приємно також знати, що мої дослідження допомогли журналістам зняти документальний фільм про Роксолану у рамках проекту «Таємниці великих українців», який має вийти в ефір уже в грудні.

Що б Ви побажали нашим читачам?

Частіше мріяти і не боятися втілювати у життясвої мрії.