Корець — місто районного значення в Україні, центр Корецького району Рівненської областіУкраїна, розташоване на річці Корчик, за 63 км від обласного центру міста Рівного. Правильна назва міста звучить як КОрець, а не КорЕць.

8 вересня 2005 р. Костел св. Антонія, 1533.

Потрапляєте ви сюди зі сторони Житомирської області, по київській трасі. Праворуч буде православний жіночий Троїцький монастир (це перебудований францисканський кляштор, заснований на кошти князя Самуїла корецького в 1620-1630 рр. з колишнім костелом 1810 р.) — він діяв навіть в радянський час. Монахині тут і в наші дні займаються золотошвейним ремеслом. Обійдіть храм навколо — позаду встановлено скромний пам’ятник на могилі Анни Андро (Оленіної, 1808-1880), тої самої, якій Олександр Пушкін написав «Я вас любил, любовь еще, быть может…».

Жінки йдуть через кладку на річці Корчик на фоні корецького замку. Стара фотографія.

Муза поета на схилі життя прийняла постриг у Корецькому монастирі.

Напроти біля міської бібліотеки, яка розташувалася у класицистичному палаці Горчинських, зведеному чи то наприкінці XVIII ст. чи вже у ХІХ ст., стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку — напевно, самий легендарний з усіх існуючих в Україні. Монументальний Кобзар застиг на постаменті у такій «ленінській» позі. Це міський міф: Тарас Григорович в такому революційному вигляді застиг у Корці ще з 1964 р.

Трохи далі праворуч — характерний будиночок ямської станції. Схожі неоготичні вікна можна побачити у Новограді-Волинському (таких станцій дорогою з Києва можна нарахувати чимало).

Залишилося оглянути рештки цегляного замку князів Острозьких-Корецьких (XV-XVIII ст.) над річкою Корчик, та костел св. Антонія (1533) — вони знаходяться ліворуч від дороги. З старих світлин я вже заздалегідь знала місцеву фортифікаційну топографію: високий пагорб, на ньому цегляний регулярний бастіонний замок, оточений глибоким ровом, через який веде розкішний віадук, як у Клевані.

За польською традицією, заклав замок тут один з перших князів Корецьких, Дмитро (помер у 1399 р. в битві з татарами), нащадок литовського князя Ольгерда. З назвою не мудрував, під себе не перейменовував – як називалося поселення за річкою Корець, так і називалося.

Коли рід Корецьких згас, замок і містечко дісталися магнатам Чарторийським. За Юзефа Чарторийського, великого стольника литовського, місто розквітло. В Корці запрацювало кілька суконних фабрик, а також фабрики з випуску порцеляни та фаянсу. Саме корецька порцеляна прославила місто на весь край.

На жаль, після пожежі 1832 р. фортеця почала невпинний процес відмирання. Хоча все ще збереглися і міст, і прямокутна в плані триярусна надбрамна башта, яка була головним в’їздом до замку, а також прилеглі до неї симетрично з обох боків руїни двоповерхових палацових корпусів.

З-за замкових мурів проглядає ампірна церква з верхом-шпилем. Це Миколаївський мурований храм, зведений у 1834 р. (вул. Б. Хмельницького). З замчища також гарно проглядається православна дерев’яна, синьо-синодальна церква св. Косьми і Даміана (1896-1897), яка лежить на іншому березі річки Корчик – і, навіть, в іншому населеному пункті, Новому Корці.

Корець на старій поштівці. Не самий вдалий ракурс - село селом.

Нижче – трохи історії міста та Корецького району.

Корецький район займає пiвденно-схiдну частину областi i межує на заходi та пiвночi з Гощанським та Березнiвським районами Рiвненщини, на сходi – з Новоград-Волинським районом Житомирщини, на пiвднi – Славутським районом Хмельниччини.

В'їздний міст до корецького замку

Територiєю краю протiкає кiлька невеликих рiчок, якi впадають у рiчку Случ. Великi лiсовi масиви та болота вкривають пiвнiчну частину району. Центр району – Корець (лiтописний Корчеськ), перша згадка про який датується у лiтописi Руському пiд 1150р. До перiоду Київської Русi належать древнi городища та могильники поблизу сiл Сапожин, Стовпин, Устя, Корець. А «харалужнi мечi», про якi згадується у «Словi о полку Iгоревiм», були виготовленi у зброярнi села Харалуг з металу, виплавленого в домницях сусiднiх сiл Залiзниця та Даничiв з болотних руд.

Пiд час князiвських мiжусобиць населення Корця та навколишнiх сiл допомагало волинським князям у боротьбi за великокняжий стiл у Києвi. Коли в 1151 р. Iзяслав Мстиславович повторно розпочав вiйну проти Юрiя Долгорукого i йшов на Київ, корецькi жителi «вийшовши, з радiстю поклонялися йому». Ця пiдтримка допомогла князю прогнати Юрiя i остаточно утвердитися у стольному градi.

Надавали допомогу краяни також i сину Iзяслава – Мстиславу в боротьбi за Київ. А 1157р. вокняжився у Києвi ще один волинський князь – Iзяслав Давидович (до цього титулувався князем Корчеським).

Зі статті Єжи Ковальчика "Резиденції пізньобарокові на Волині" у томі 4 "Перегляду Східного" (1997, Jerzy Kowalczyk, "Rezydencje późnobarokowe na Wołyniu. "Przegląd Wschodni").

Корець 1239 року бачив славного державобудiвника Данила Галицького. Вдруге Данило, уже як король, прийшов в околицi Корчеська з вiйськом у 1258р., щоб надати допомогу своєму синовi Шварну у каральному походi проти так званих «татарських людей» (жителiв Возвягля (пiзнiше Звягеля, тепер Новоград-Волинського на Житомирщинi) та iнших мiст на схiд вiд Корчеська, якi добровiльно пiддалися татаро-монголам i пiшли в услужiння загарбникам).

Пам’ятає Корець князя Федора Острозького (володаря мiста з 1386р.) – одного з героїв битви пiд Грюнвальдом (1410р.) та ватажка загону волинякiв у вiйнi чехiв з нiмцями в 1422-1430рр. (гуситськi вiйни).

Корець був родовою колискою князiв Корецьких, серед яких були першi органiзатори запорiзького козацтва, вiдомi особистостi, що прославились у боротьбi з турками й татарами. Tри сини князя Iвана –Василь, Лев i Олександр – ще молодими загинули в 1519р. у битвi з татарами пiд Сокалем. Бував у Корцi i митрополит київський Петро Могила, сестра якого Катерина була дружиною легендарного Самiйла Корецького, що прославився на всю Європу своєю самовiдданою боротьбою з турками i загинув у 1622р. у Стамбулi пiдвiшеним на гаку за ребра.

Селяни й мiщани брали участь у повстаннi Северина Наливайка. Mешканцi Межирiч жваво вiдгукнулися на заклик одного iз сподвижникiв Наливайка – Григорiя Лободи, що розсилав своїх людей «з Овруча на рiзнi мiсця» (у т.ч. й до Корця та Межирiч), i створили в 1596 р. в селi та околицях двi повстанськi сотнi пiд проводом межирiцького вiйта Охрiма Гуменицького. Северин проходив через це село, прямуючи наприкiнцi лютого 1596р. iз Степаня до Корця, який протягом мiсяця був пiд опiкою повстанцiв.

А пiд час Хмельниччини козаки Максима Кривоноса наприкiнцi липня 1648р. здобули Корець. Мiсто ввiйшло до козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолi з полковником Iваном Донцем. Повстанськi загони поповнилися багатьма жителями Крилова, Межирiч, Щекичина та iнших сiл. А в другiй половинi 1649р. в Корцi спалахнуло народне повстання, ватажками якого були мiсцевi жителi Васько Качановський, Федько Возниця, Ясько Коритар, Тимко Рудковський. Було створено великий загiн, що пiзнiше брав участь у битвi пiд Берестечком. 1654р. у Корцi з вiйськом перебував Б.Хмельницький. На Волинi iдея козацького патронату не згасала впродовж тривалого часу i пiсля смертi Богдана. 1658р. козацькi загони стояли в Корцi, Межирiчах, Гощi та iнших волинських мiстах. На чолi новоорганiзованого волинського полку був Тарнавський, який мав резиденцiю в Межирiчах.
Пiд час Пiвнiчної вiйни мiж Росiєю та Швецiєю у Межирiчах та околицях у 1774р. побували козацькi полки гетьмана Iвана Мазепи.

У 1920-21рр. у Корцi дiяв один з 3 розвiдувальних пунктiв генерала Юрка Тютюнника, воєначальника армiї УНР. Cеред 360 повстанцiв, що потрапили в полон до бiльшовикiв i були розстрiлянi 22 листопада 1921р. в м.Базар на Житомирщинi, був житель с.Гвiздiв Бронiслав Бiлевич. Наприкiнцi вересня 1921р. з околиць Корця у рейд на схiдноукраїнськi землi вiдбув загiн у 30 шабель пiд орудою Василя Нельговського.

У 20-тi роки Корець опинився на радянсько-польському кордонi. Вогнi у вiкнах його будинкiв у темнi ночi були маяками для тих, хто втiкав з бiльшовицького «раю». B околицях Корця перейшов кордон один з органiзаторiв Вiльного Козацтва, керiвник повстанського руху в Гайсинському повiтi отаман Ананiй Волинець, якого пiзнiше совєти розстрiляють.

У роки вiйни на теренах району активно дiяли загони УПА та пiдпiльники. У лiсах поблизу сiл Даничiв i Головниця дiяла школа новобранцiв УПА. Hа плодоовочевому заводi в Корцi для повстанцiв нелегально виготовлялися консерви.

У груднi 1945 р. вiйська НКВД почали здiйснювати посилену блокаду мiсць базування повстанських вiддiлiв у трикутнику Гоща-Межирiчi-Корець. Тодi ж вкотре було використано провокацiйний метод, коли енкаведисти у формi воякiв УПА чинили розбiй i грабунки в селах та на хуторах краю.

Інформація з просторів інтернету