Володимир Ящук, мешкає у Селі Боратин під Луцьком. Пенсіонер. 40 років майструє кораблі у пляшках. Завдяки своєму захопленню тричі потрапив до Книги рекордів України.
«Це все – вже після 40 років роботи у мене», – показує мені волинянин Володимир Ящук свою виставку кораблів у пляшках. Її відкрили нещодавно у галереї Центрального універмагу міста. І тут – більше двох сотень різних кораблів. Володимир Ящук має три корабельні рекорди: за винайдення різних варіантів кріплень, за серію кораблів, зроблених із часнику, і останній –за створення оригінальної колекції мініатюрних моделей вітрильників у скляних пляшках.
«Свій перший корабель я зібрав, то був 1977 рік. Ми з кумом побачили світлину у журналі «Навколо світу», і він питає «А як то так у пляшці корабля зробити?». Я тоді й подумав: невже я не приклею декілька деталей у пляшці? І ось так зробив першого корабля. Він вже виявився оригінальний тим, що з однієї соснової планки я вирізав корпус – стругнув рубанком тоненьку стружку, і прапорці – це теж стружка пофарбована. Тобто, тут 100% сосна – ніякого іншого матеріалу нема.

Ця система тоді мене зацікавила. І ось недавно, після 40 років праці – я знову зробив корабля з одного матеріалу – прутиків кропу. Корпус, вітрило, реї – все це кріп», – починає енергійно розповідати майстер, попутно вмонтовуючи у виставку корабля, де вітрила зроблені з його волосся.

Тільки ми починаємо розмову – як до Володимира підходить пара з Тернополя. Кажуть, захоплені його творчістю. Вони починають захоплену розмову про особливості кораблебудування, поки я роздивляюся і фотографую колекцію майстра. Потім ми повертаємося до нашої розмови, але Володимир ще багато разів буде перериватися на ремарки, які не встиг зробити, спілкуючись із тернополянами.

Газети пишуть, що Ви були моряком. Звідти таке захоплення кораблями?

Та ні, не звідти. Я ще до служби робив різні моделі. Ну, і не тільки кораблів. Коли діти були малі, то я їм вирізав з дерева різних таких коників, крокодилів, зробив навіть журавля, де треба було натиснути на одну ногу – і він дзьобом клацав. А кораблі – то якось так поступово пішли.

Перед тим, як я почав у пляшках робити, в мене було гарні такі дві моделі кораблів. Однин з них навіть отримав нагороду на якомусь радянському ще конкурсі у Києві. Але вони такі тендітні. По-перше, пилюкою припадають. По-друге, десь зачепиш – то впав, побився і все. Я одну галеру тричі монтував.

  • Шановні, хочу вам показати, якщо побачите… – відволікається на тернополян, – Якщо стати тут, де стою я, на цьому вітрилі буде видно силует жінки.

Так, бачу тепер.

Я коли фотографував, то воно трохи видно було. Але зараз поблякло. А отут – дивіться – всі кораблі з часнику. Від коріння – до стрілки. Всі деталі…А ось тут чайки, бачите? То в мене стиль такий. Я всюди чайки чіпляю.

Скільки кораблів Ви за життя зробили?

Ну, з півтисячі. Тут, вважайте, 200.

А пляшки для них де берете?

То все «Nemiroff» горілка. Там є знак на них позаду, але він не дуже заважає. Важко знайти добру пляшку. Є одна красива пляшка «Капітан Морган» з рому, але вона коштує 350 гривень. Я одного разу купував заради пляшки. Було таке (сміється).

Ось тут – різні види кріплень. Коли я першого корабля приклеїв до пляшки, то була пляма, і вона мені не сподобалася. Через те я почав розпирати корабля між стінками на щоглі.  Далі – такий самий упор, тільки вже на весла. А взагалі, в мене була мрія, щоб корабель висів посередині пляшки і нічого не торкався. Ну, оце була спроба проста: я в трьох точках приклеїв корабля до задньої стінки. Потім ідуть площинні кріплення.

Зараз я вже можу закріпити корабля так, щоб він красиво хитався, ніби на воді.

Ось це, до речі, дуже цікавий корабель, який проплив за одну навігацію від Північного Льодовитого океану до Тихого. Тут є, бачите, люди, ведмідь білий. Навіть он зверху сузір’я Великої Ведмедиці…

Що найважче у цій справі?

В принципі, нічого важкого нема. Бувають різні винятки. Я роблю вітрила з різних речей, то найважче, мабуть, було робити вітрило з чорної редьки. Я її постругав, а коли вона висохла, то була дуже тоненькою, і деформувалася – стала, як вата. Я ще кріпив бамбуковими прутиками ці вітрила, щоб вони трималися.

Важко ще маленькі гармати робити. А зараз, коли я почав кріпити чайки на людські волосини, то вузлики дуже важко в’язати. Ту волосину не видно, але щоб вона в мене добре була закріплена, я прив’язую на двох кінцях вузлики. Один до чайки приклеюю, а один – до пляшки.

Я, перед тим, як Вас зустріти, думала, що з такими малесенькими деталями повинна працювати людина з тонкими пальцями.

Ну, пальці мої не тонкі (посміхається), але от зір треба добрий мати. Я треную зір. Є такий професор Жданов, я колись почув його лекції по телевізору. Він навчив, як робити вправи, щоб той зір не псувався. І хоча в мене вже й батьки мали проблеми із зором, і сестра, і ось вже й донька одна окуляри вдягає, я все ще без них добре бачу.

Скільки часу Ви витрачаєте на найпростіший корабель?

Я коли робив чайку, то вирішив подивитися, скільки часу в мене на це йде. Я вмикав таймер, клеїв весла, корпуси робив, вітрила. Складання чайки займає 4 години. Але то не означає, що я сів – і за 4 години в мене вже є чайка. Ні. Я щось приклеїв – і воно хвилин 20 мусить сохнути. Я вже той час не рахую. Таким чином за днів два можна зробити чайку.

Коли Ви цим займаєтеся? Постійно, чи десь як є вільний час?

Вдень воно якось не виходить, бо то туди треба, то сюди, то діти, а то внуки… А ввечері, коли вже всі заспокоїлися, то можна трошки і помайструвати.

До речі, маєте майстерню?

Я собі в спальні за столом майструю. Часом настругаю, то дружина скаже яке слово (посміхається).

Бачу, у Вас тут є кораблі з фільмів, мультиків. Ви ж бачили «Піратів Карибського моря»?

Бачив, звісно. Якраз тут у мене ось Чорна Перлина. Тільки от у неї така характерна ознака: на носі жінка, яка тримає птаха х крилами. Я в інтернеті набрав у пошуку «Чорна Перлина», і мені в результаті з’явилося більше сотні кораблів, і всі вони були різні. Тому я зробив таку власну модифікацію.

 

До речі, про Чорну Перлину. В одній з останніх частин «Піратів Карибського моря» цей відомий корабель ув’язнили в пляшці, і капітан Джек Горобець дуже хотів вивільнити його – випустити на воду. Вам би хотілося побачити, як пливе якийсь із Ваших кораблів?

То ж не буду я їх на воду пускати… А сам би хотів поплавати на цьому Люксембурзькому лайнері, що в круїзи їде і набирає пасажирів. Він у турі «Рим-Лондон» може, 5 днів іде, а через Атлантику – більше. На такому хотілося би поплавати.

Коли Ви востаннє на морі були?

На службі я звільнився у 1974-му році. Але були ще так на Чорному і на Азовському морях, відпочивали з сім’єю. То ще було за Радянського Союзу. В Судаку востаннє ступав на катер. То був рік 88-й, здається.

Далі ми з паном Володимиром підходимо до різних кораблів, про які він мені розповідає. Захоплено показує лампи, які роблять у пляшці «блискавку», натискає на кнопку, що «з’являє» у кораблі всім відомого Шрека… Володимир каже, що заняття приносить йому в основному задоволення, бо кораблі його майже не продаються. Майстер їздить на виставки, де демонструє свою колекцію, і в кожному місці, де вона побувала, залишається на згадку красива козацька Чайка. Каже, що хотів би привезти колекцію і до Рівного. Але поки ніхто його не запросив.