Олена Медведєва – майстриня народної творчості, письменниця, член Національної спілки письменників України, вишила повні тексти «Євангелія від св.Івана», «Євангелія від св.Марка», «Євангелія від св.Луки», «Євангелія від св.Матвія», «Кобзар» Тараса Шевченка 1840 року видання, збірки поезій – Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я поцілую мальву у щоку», Адама Міцкевича «Ода молодості». Пані Олена також створила видавництво «Креативна книга», громадську організацію «Центр креативу», має три авторські вишивані шрифти.

Про магію голки у розмові із пані Оленою Медведєвою спеціально для проекту «СВОЇ»

Таємниця виготовлення книги оповита багатьма легендами. У різні часи та періоди книжників називали чародіями, людьми, які володіли особливими знаннями на навиками, з допомогою яких впливали на уми людей. Книги – невичерпне джерело знань та мудрості, із них наповнюємося новими інформацією та досвідом, вони промовляють до нас світовою мудрістю.
У царстві відомого генія волинської книжності Уласа Самчука зустрічаємося із майстринею, котра….їх вишиває.
Вітаю, пані Олено! Відчиняєш двері музею й потрапляєш у дивний світ – незрівнянної краси книг. Звідки виникла у Вас ідея їх вишивати і чи всі тексти Вам хочеться вишивати? Чи є певні критерії для відбору?

Звісно, що далеко не всі тексти маю бажання вишивати… Розумію, що на колір і смак товариш не всяк, однак мене, насамперед, цікавлять українські, з душею мого народу, красиві, самобутні, які звучать із роду в рід піснею, луною, чи мають, як я звикла казати, живе серце, цінність котрих перевірена часом. Є в моїй колекції й твори іноземних авторів, адже вишиваю трьома мовами: англійською, польською та українською, вони додають певного шарму та краси колекції, однак в основі книготворення- Україна.
Не вишиватиму брутальні, беззмістовні, низькопробні, ті, які можуть, на мій погляд, принизити дух моїх побратимів та посестер, гідність української родини і зашкодити розвитку маленької дитини. Принципово не вишиваю російською.
А щодо відбору. Мені важлива думка українців, їхні сприйняття чи несприйняття твору, а також мої відчуття. Адже я добровільно «підписуюся» на роки роботи над книгою, з власної волі віддаю їй свій вільний і робочий часи, кошти, здоров’я, настрій, зрештою, частинку себе, тому волію, аби тексти мене збагатили, а не спустошили. Образно кажучи, книга «Народна пісня» Івана Франка вщент переформатувала мою душу, адже ній вишита патріотична та пісенна лірика великого Каменяра. А фоліант Ліни Костенко «Я поцілую мальву у щоку» подарував мені крила – поезія у ній просякнута надією, відвертістю, силою.

А як визначаєте колір та настрій кожного нового тексту?

Цікаве запитання. Мені його ще не ставили.
Усі чотири Євангелії нагадують стародруки, отже, їхнє художнє вишиване оформлення мало бути подібне до стародавніх книг. Для сторінок використовувалося сіре лляне полотно, мета якогонагадати читачеві папір ручної роботи, що використовувався кілька століть тому, чорно-червоні кольори у заголовках, орнаментах, декоративних літерах, з яких розпочинається кожен розділ, адже саме так оздоблював свої книги Іван Федоров. До слова, перед вишиванням Четвероєвангелія, я вивчала творчість славнозвісного Івана Федоровича. Є в них і уніфіковані гравюри, і закладки, і кутники, як у церковних книгах, і шкіряні обкладинки. Мініатюри ж оформлені у полотняні обкладинки, які мають засвідчити читачеві чи ж глядачеві відкритість, «оголеність» душі самої книжки. Усі книги слідгортати лише у білих рукавичках.
Франкова книга «одягнена» у синю шкіряну обкладинку, на якій люрексовиминитками золотисто-жовтого кольору вишиті літери – а це ж наші національні. Кожна сторінка прикрашена візерунком, який скопійований із улюбленої вишиванки Івана Яковича і вишитий у фоліанті хрестик в хрестик!
Мальви, зрозуміло, вишивалися на світло-зеленому полотні, яке я власноруч пофарбувала, бо не знайшла ні в Інтернеті, ні в жодній крамниці Рівного тканини такого кольору. Зізнаюся, що вдалася до такої техніки вперше. Але, як переконує практика, хторизикує, той цілує мальви!
Нині ж завершую роботу над Лесиною «Лісовою піснею». У ній сторінки оздоблені візерунком її матері, Олени Пчілки. Цей тандем мені досить дорогий і зігріває душу. Як, власне, усе рідне та вишиване. Рідність – вона така, молекулярна, у кожній клітинці твого єства живе, з тобою розмовляє і тобі болить, до сьомого неба підносить. Тому з великою повагою ставлюся до такого поняття і намагаюся пошанувати його у вишивці.


Вишивання книг, то певно, дуже сакральний процес. Пригадую, як у дитинстві дивилася за вишиванням бабусі. Вона стишувала голос, промовляла до голки, ніби вмовляла її зробити добрий стібок. А як це відбувається у Вас? Чи є якась магія вишивання? Тим паче, коли йдеться про біблійні тексти…

Магії вишивання нема. Тим паче, що йдеться про біблійні тексти. Є суцільні любов і довірадо цього Слова тривалістю в життя. Для мене Ісус Христос реальний і живий, Той, Котрий чує молитви людей і, розуміючи їх, подає руку допомоги, надихає, проводить крізь пустелі та вчить ходити по воді.
Але, наскільки правильно зрозуміла Ваше запитання, то мова йде про таємниці? Розчарую Вас – їх теж нема. Принаймні, для мене. Для сторонніх, можливо, вони і присутні у моїй роботі.
Інколи здається, що я народилася з ідеєю – вишити українську книжку. І коли набралася сміливості втілити цей задум в життя, то чітко знала, як це зробити. Уява малювала мені послідовність виконання, техніку переплетіння, розміщення текстів тощо. Таке враження, ніби моя «операційна система» мала за замовчуванням цю ексклюзивну мистецьку програму. В певний момент життя вона з’явилася на моєму «робочому столі» і я нею скористалася.

Як Ви обираєте формат майбутнього тексту? Ви якось попередньо його промальовуєте?

Щодо вибору форматів – то найскладніше було на початку. Адже ніхто мені не міг підказати, як саме має виглядати та чи інша книга. Отже, прийняла рішення, що фоліант матиме стабільний розмір – висота сягатиме 60 сантиметрів, а ширина 42 сантиметри. Відтоді усі книги виготовляються за цим взірцем. Змінюються лише кольори, полотна, наповнення та, звісно, автори і їхні твори.
Чи промальовую? Зазвичай, ні. Робився макет лише одного Євангелія. А перед цим Анна Тимошок створила дизайн Шевченкового Кобзаря. І все. Решта книг творилася за «візуальним» взірцем. Тобто, повертаємося до нашого дива – кожна книга ще до свого народження живе в моєму серці, дозріває в розумі, в уяві – і тоді народжується на світ. Я багатодітна книжна мама.
Стосовно дітей. Ніколи не ділила їх на своїх і чужих. Безмежно люблю, ціную і поважаю кожну дівчинку та хлопця, з якими маю справу. Мабуть тому, що усвідомлюю, який всесвіт живе у їхніх душах. От, скажімо, йду вулицею, задумана, слухаю музику чи якусь лекцію у навушниках, а мені назустріч біжить дитина з розкритими обіймами. Спиняюся,ми обіймаємося. Я насолоджуюся цим проявом любові і розумію, що недаремно живу на світі. А далі вже починаємо балакати, жартувати, ділитися новинами. За своєю сутністю, я – матір.
До слова, маю двох дорослих дітей: доньку Анастасію та сина Андрія. І вони у мене прекрасні! У нас чудові стосунки, є взаєморозуміння та підтримка. Ми і сім’я, і друзі, і партнери, і співорганізатори, і туристи, і критики, і співавтори… Це таке велике надбання – мати дітей, котрі виросли Людьми!

Коли вишиваєте текст, роздумуєте про його смисли? Він якось промовляє до Вас по-новому?

Так, коли вишиваю текст, то роздумую про його смисл. А без цього просто ніяк. Ми ж люди мислячі. Бувають досить важкі тексти за змістом, сприйняттям, образністю. У такому випадку мене рятує класична музика. Вмикаю твори Шопена, Леонтовича, Скорика, Вівальді і слухаю їх під час роботи. Вони допомагають мені відволіктися від трагізму чи болю тих персонажів, про життя яких вишиваю.
Перечитайте кілька разів Шевченкову «Катерину». Спробуйте перебувати у ній десятки годин. Проживіть її так, як прожила головна героїня! Як почуватиметься ваша душа? Та від того горя можна збожеволіти! Апріорі не дозволяю собі абстрагуватися від тексту. Не тому, що я така уважна. А тому, що я не стороння читачка і не чужинка, а людина, яка голкою переписує, перевишиває автентичний текст історії свого народу. Перевишиваю, значить, проживаю. Він оселяється в мені назавжди.
До речі, текст щоразу промовляє до мене по-новому. І це природно, такий же процес відбувається і при перечитуванні. Людина щодня змінюється, набуває певного досвіду, з’являються нові думки та бачення. Тому і розуміння тесту відбувається по-новому.

Ви самі пишете, добре знаєтеся на письменницькому ремеслі, а чи схоже воно до вишивання? Чи є певні паралелі?

Запитуєте, чи є паралелі між вишиваним тестом і тим, який народжується? Є!
Виваженіше ставишся до власного твору. На терези кладеться кожне речення, ба, слово, бо розумієш, що воно має бути цінністю для читача. Отже, лаконічність, багатство мови та образів, грамотність, непересічність сюжету, оригінальність подачі тощо. На все це роблю акцент. А чи вдається – судити читачеві.
Позитивно ставлюся до конструктивної критики, бо саме вона допомагає професійному зросту. І, звичайно, завжди вчуся. Бо треба багато вчитися, щоб знати хоч трішки. Багато читаю.Здебільшого літературу для дітей та підлітків, адже пишу саме для них, книжки з психології, історичну прозу, твори Нобелівських лавреатів.

Ваші тексти зберігаються у скриньках. Мені це вкотре нагадує прабабину скриню із одежею, яка зберігалася на горищі. Її не можна було займати, бо то нагадування про минуле покоління. Яка символіка скрині у Вас?

Призначення скринь одне – стати гідним практичним та естетичним домом для зберігання креативних книг.
Із давніх-давен українці ховали свої скарби у скрині – і заможні люди, і прості. То чому я не можу зберігати свій у різьблених скринях?
Пані Олено, а саме ремесло вишивання книг популярне? Де Ви тому навчалися? Чи це Ваша задумка?
Користуються попитом усі книги. Вони самодостатні, читабельні, ті, які полонять увагу, бо не стандартні. На сьогодні, здебільшого, монетизованими ж стали мініатюри. Вишиваю на замовлення триптихи, тобто три однакові книжки за розміром, лише трьох різних авторів: Тараса Шевченка «Кобзар», Лесі Українки «Лісова пісня», Івана Іранка «Каменярі». Вони теж мають свою декоративну скриньку.
Нині ж започатковую мистецький марафон «Вишивана «Волинь» Уласа Самчука», до якого запрошуються усі охочі та небайдужі люди. Мета такого заходу – повернути твори нашого земляка до шкільної програми. Літературний доробок Самчука вартий того, щоб діти вивчалийого у школі.
Я, на щастя, ніде не вчилася цьому ремеслу. Постала мета – тоді з’явилися і бажання, і можливість навчитися. Вдячна Богові, що Він подарував мені цю ідею – вишивати книги. Що не дозволив спасувати, опустити руки тоді, коли було складно, виховав у мені активну працездатність і сталеві нерви. Вірніше, ці останні дві якості успадковані мною від батьків – працелюбність від мами, спокій від тата.
Знайомі рекомендували зареєструвати факт виготовлення вишитого фоліанта у книзі Рекордів України. Для цього вже все зроблено, потрібна лише певна сума коштів.
Природно, що цікавий технічний аспект. Скільки часу займає вишивка? Яка її вартість?
Робота над однією книгою може тривати від кількох місяців до кількох років. Не називаю вартості книг. Це митецька таємниця.

А чи купують Ваші вишивки?

Так, купують. І я безмежно цьому рада. Адже це український контент, який поєднує в собі і наше слово, і наше ужитково-декоративне мистецтво.

А саме ремесло що означає для Вас?

Це ремесло не набридає мені вже десятки років, отже, воно для мене є досить цінним. Завжди цікаве і модне, в тренді, те, що розвивається і розвиває мене, змістовне. Воно дисциплінує, виховує витривалість, привчає до хорошого смаку, приносить неабияку радість, дивує, надихає, полонить, робить фанатом. Зрештою, воно стало моїм життям, подарувало знайомство з безліччю цікавих та неординарних людей. І я вдячна йому за це!

Що для Вас творчість?

Творчість – це безлюдний острів у життєвому океані, на який ти щоразу поспішаєш, щоб усамітнитися і попрацювати. А потім, просвітлений та одухотворений, повертаєшся до людей. Бо саме тоді знаєш, як пахне повітря після дощу, про що звучить сопілка в руках Лукаша, як тихо шаленіє хуртовина айстр і яким буває дотик Слова до твоєї молитви.

Що б Ви побажали нашим читачам?

Запрошую читачів до Літературного музею Уласа Самчука у м. Рівному, де нині перебувають в експозиції понад тридцять креативних книг на релакс-екскурсію «Книжка з ароматом хліба». Для цієї зустрічі я власноруч печу хліб не в хлібопічці!Після знайомства з книжками ми матимемо можливість посмакувати домашнім хлібом. Баночка варення чи меду, принесена вами, не стане на заваді! Чекатиму! Попередній запис на цю екскурсію вітається!


Спілкувалася Маргарита Квітка (Вікторія Назарук) спеціально для СВОЇ

Матеріал проілюстрований світлинами, які зроблені під час розмови у Літературному музеї Уласа Самчука